Марі-Анна Харт - Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт

Пологи

У день, коли Ділан поїхав, Кейт відчувала, як серце гупає в грудях. Вона чекала, поки останні члени зграї, які залишалися на території, розійдуться по своїх справах. Охорона біля будинку була мінімальною, що тільки підтвердило її здогадки: всі були впевнені, що вона не зробить нічого ризикованого у своєму стані.

Вдягнувши довгу темну куртку, щоб приховати живіт, Кейт безшумно пробралася до підземелля. Ключі, які вона дістала заздалегідь, холодили пальці. Коли вона підійшла до камери, вовчиця вже чекала на неї.

— Не передумала? — з єхидною усмішкою запитала вона.

— Ні, — тихо відповіла Кейт, вставляючи ключ у замок.

Двері скрипнули, і вовчиця вийшла назовні, швидко розминаючи руки.

— У нас є план? - запитала Кейт

— Ми поїдемо через західний виїзд. Там найменше охорони, — Реяна стисло пояснила, жестом показуючи слідувати за собою.

Вони рухалися швидко, тримаючись тіней. Повітря було напруженим, кожен шерех змушував серце пришвидшуватися. Але їм вдалося дістатися до гаража, де стояла одна з машин.

Реяна сіла за кермо, Кейт — поруч.

— Ти взагалі вмієш водити? — з сумнівом запитала Кейт.

— Дізнаємось, — видихнула Реяна і завела двигун.

Вони рушили, повільно проїжджаючи ворота. На посту не було нікого

Щойно вони виїхали за межі території темниці, Реяна натиснула на газ. Машина зірвалася з місця, здіймаючи хмару пилу.

— Ми це зробили, — видихнула вона, відчуваючи, як нарешті може дихати вільно.

— Не розслабляйся. Якщо нас помітять, за нами кинуться в погоню, — кинула вовчиця.

Кейт мовчки кивнула.

Попереду була дорога, якою майже ніхто не користувався — саме тому вони її й обрали. Але попереду було ще багато небезпек. Втеча тільки починалася.

Реяна тиснула на газ, намагаючись тримати рівний темп, щоб не привертати зайвої уваги. Вони вже від'їхали досить далеко, коли вовчиця порушила тишу:

— І куди ти плануєш податися?

Кейт зосереджено дивилася на дорогу.

— Якнайдалі від зграї. Подалі від нього.

— З таким животом далеко не втечеш, — кинула вовчиця, але без насмішки. Швидше за все, вона оцінювала ситуацію.

Кейт ковтнула клубок у горлі. Вона знала, що часу в неї не так багато.

— Є місце, куди зграя не може дістатися

через годину Кейт відчула біль

Кейт міцно стискала сидіння, намагаючись справитися з раптовими хвилями болю. Вона відчувала, як піт виступає на лобі, а серце калатає в грудях.

Реяна яка сиділа за кермом, різко поглянув на неї

— Що з тобою?!

— Почалося… — прохрипіла Кейт, стискаючи живіт.

Вона вилаялася, натискаючи на газ.

— Чорт! Це найгірший час для пологів!

— Думаєш, я не знаю?! — злісно прошипіла вона, намагаючись глибоко дихати.

— Там попереду є покинутий будинок, — сказала Реяна, різко звертаючи з дороги.

Автомобіль підстрибнув на вибоїнах, і Кейт зойкнула від болю.

— Обережніше! — гаркнула Кейт.

Нарешті машина зупинилася біля старого зруйнованого будинку. Реяна миттю вискочила, відчинила двері.

— Давай швидше всередину!

— Я сама… можу… йти… — бурмотіла вона, але її тіло було занадто слабким, щоб сперечатися.

Вони швидко зайшли до будівлі. Всередині було холодно і сиро, але хоча б дах був цілий.

— Лягай сюди, — наказала Реяна

Кейт важко опустилася, глибоко вдихаючи.

Кейт відчувала, як її тіло розриває зсередини. Хвилі болю накочувалися одна за одною, не даючи їй жодної можливості перевести подих. Вона судомно вхопилася за стару тканину під собою, її пальці стиснули матерію так сильно, що нігті мало не вп’ялися в долоні.

— Глибоко дихай, — твердо сказала матір Лукара, сідаючи поряд.

— Я... не можу... — Кейт скрикнула, коли наступний спазм пронизав її живіт.

Біль розповзався по її тілу, мов пекучий вогонь, що не залишав жодного місця для спокою. Її дихання стало переривчастим, серце шалено калатало. Вона відчувала, як кожен м’яз її тіла напружується, ніби намагаючись розірвати її зсередини.

— Все добре, ти впораєшся, — сказала Реяна, хоча в її голосі чувся прихований страх.

Кейт не вірила жодному слову. Їй здавалося, що цей біль ніколи не закінчиться. Вона зціпила зуби, намагаючись не кричати, але наступний спазм змусив її вигнутися дугою, і крик вирвався з її грудей.

— Дихай! — різко скомандувала вовчиця.

Кейт намагалася виконувати інструкції, але біль був нестерпним. Вона відчувала, як її тіло працює на межі можливостей, кожна суглоб, кожен м’яз здавався розжареним і втомленим.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍