Деніел Кіз - Притулок пророцтв

Вона швидко осушила склянку, і Шатерник налив ще одну порцію. Потім ще одну. Несподівана зміна її голосу знову його здивувала. Тепер він був низький, схожий на контральто, яке він чув раніше.

Він відійшов до люка й набрав номер на своєму захищеному мобільному.

– Стоматологу… Це Шатерник. Літак ІМП от-от відлетить. Вітер дує сприятливий, тому повинні прибути рано. Їм можна займати злітну смугу в афінському аеропорту «Геленікон» не довше десяти хвилин. Вжийте застережних заходів, щоб отримати вантаж і безпечно доставити капітану Еліаде.

Шатерник озирнувся на Рейвен.

– Мушу тебе покинути. Щасти тобі.

– Добре, – відповіла Рейвен. – Гадаю, вантаж – це я, але зуби в мене не болять. Не розумію, якого біса викликати стоматолога?

Шатерник розвернувся і спустився по трапу. Він дивився, як літак здіймається в небо, і йому стало шкода Рейвен. Вона – всього лише забіякувата дівчинка. А капітан Еліаде у середовищі розвідників здобув славу допитувача, який вірить у силу болю.

РОЗДІЛ 41

Афіни

У Алексі задзвонив мобільний. Він відкинув ногою ковдру і натиснув на кнопку.

– Так.

– Це медсестра. Рейвен втекла з Ашрафу.

Алексі посунувся на край ліжка.

– Як?

– Серед нас, виявляється, був кріт, він їй і допоміг.

– А що з посланням Тедеску?

– Я думала, що матиму більше часу.

І що тут скажеш? Алексі часто картав себе за те, що дозволив забрати Рейвен.

– І куди, по-твоєму, вона вирушила?

– Летить літаком назад до Афін. Перехопи її у спецслужб в аеропорту «Геленікон». Якщо у тебе не вийде і вона потрапить в руки Еліаде, вигадай щось, щоб змусити її замовкнути.

– А що з товаром?

– Коли розберешся з дівчиськом, вилітай до Огайо. Кур’єр чекатиме біля студентського меморіалу в Кентському університеті. Ти даси їй гроші, а вона тобі – пакунок.

Фатіма від’єдналася, і Алексі одразу ж почав набирати номер. Збив. Почав знову. Відкинув телефон вбік. Треба повідомити батькові особисто.

Дорогою до гаража руки на кермі «Гарлея» спітніли. Промчавши два квартали, Алексі натиснув на гальма. От дурень! Їхня схованка вже засвічена. Він розвернув мотоцикл і поїхав до батька на квартиру.

За десять хвилин він уже в’їхав у провулок за будинком і, перш ніж прослизнути до чорного входу, озирнувся навсібіч. На четвертому поверсі Алексі перевірив двері. Волосся не було. Постукав, як було домовлено: один раз, двічі, потім ще раз. І знову в тій самій послідовності.

Мірон відчинив двері. Нечесане сиве волосся стирчало у всі боки.

– Що ти тут робиш? Впевнений, що за тобою не було хвоста?

– За кого ти мене маєш?

– Моя відповідь тобі не сподобається.

Алексі розповів батькові про дзвінок Фатіми.

– Не можна допустити, щоб Нікі потрапила в руки Еліаде. Їдь до аеропорту. Звернись по допомогу до наших прихильників. Використай елемент несподіванки і перехопи дівчину в тих, хто її пасе.

– Якщо в мене вийде, що далі?

– Скажи їй, що ти все це організував, щоб вона погодилася допомогти тобі в Штатах. Пообіцяй, що, повернувшись до Греції, ви одружитеся.

– Вона довіряє мені. Просто огидно брехати їй.

– Мені теж не подобалося брехати твоїй матері, царство їй небесне, але іноді доводилося.

Прибувши до «Геленікону», Алексі проскочив повз охорону і зайняв позицію так, щоб тримати на оці пасажирський термінал. Місцеві, туристи, студенти з рюкзаками, черниці – усі товчуться на купу. Під облупленими стінами, зіщулившись, дрімають собаки. Не дивно, що грецький уряд так поспішає зачинити це місце і до Олімпійських ігор збудувати новий аеропорт «Елефтеріос Венізелос».

Він пробіг очима табло прильоту, хоч це й не мало жодного сенсу. Про термінал і час прибуття екстрадиційного літака, який доправить Рейвен назад до Греції, точно не повідомлятимуть. Очевидно, він сяде на смузі, яку нечасто використовують.

Алексі помітив працівника аеропорту, який у автокарі перевозив до терміналів інвалідів і літніх людей. Він упізнав у чоловікові прихильника «Сімнадцятого листопада» і зробив йому знак наблизитися. Водій розвернувся так різко, що ледь не збив Алексі з ніг. Це навело його на одну думку.

– Товаришу, – прошепотів Алексі, – патріоти потребують вашої допомоги.

– До ваших послуг, товаришу.

– Їдьте до службового входу. Охоронець приведе туди молоду дівчину з білявим волоссям. Чекайте на мій сигнал. Коли я витягну гребінець і проведу по волоссі, збийте з ніг охоронця, посадіть дівчину у свій автокар і підвезіть до головного входу. Я вислизну надвір і чекатиму вас на мотоциклі.

– Як скажете, товаришу.

Працівник швидко пішов геть. Задоволений своїм кмітливим планом, Алексі витяг гребінець і став чекати.

РОЗДІЛ 42

«Лірджет» плавно пішов на посадку. Судовий виконавець звів Рейвен по трапу і заштовхав у багажний автокар.

– З нею будь уважним, це дика кішка, – попередив він старого водія. – Як розкричиться, тобі доведеться затуляти вуха.

Коли водій допоміг Рейвен вибратися з автокара і повів сходами до дверей з написом «Тільки для працівників», вона покірно пішла за ним. Він штовхнув її до залу очікування вильоту. Аеропорт «Геленікон» був переповнений і відгонив немитими тілами.

…нумо, рейвен, не спи. не можна, щоб цей старий шкарбун видав нас поліції для допиту…

Що я маю зробити?

…ввімкни мозок і застосуй тіло…

Рейвен відчувала пронизану венами долоню старого на своєму передпліччі. Вона різко позадкувала і, налетівши на нього, вдарила його в обличчя.

– Збочений покидьку, ану прибери від мене руки! Як ти смієш мене облапувати!

Вона обернулася до натовпу.

– Він лізе мені під спідницю! Допоможіть! Зупиніть його!

Її ошелешеного конвоїра одразу ж оточили. Чоловіки заходилися бити його кулаками. Жінки допомагали їм сумками і парасольками. Чоловік у інвалідному візку вперіщив його палицею. Старий підняв руки, захищаючи обличчя.

Схлипуючи в носовичок, Рейвен вивільнилась і змішалася з пасажирами, що чекали біля стійок реєстрації. Ані найменшого уявлення, що робити далі.

Водій візка, що транспортував пасажирів, робив їй знаки сідати. Щось занадто він наполегливий. Рейвен побігла в інший бік і приєдналася до групи, що прямувала до кас. Треба міркувати швидко. Куди летіти? Вона минала одну стійку за іншою. Рейси до Атланти, Ньюарка, Філадельфії. І куди б їй хотілося?

…додому, до вейбриджа, дурепо…

У центрі зали з касами вона побачила молодика з табличкою: «Група класичного туру з Колумбуса, штат Огайо. Усі сюди». Навколо чоловіка скупчилася зграйка людей, обвішаних багажем. Один з них видався знайомим. Цю вандейківську борідку кольору солі та перцю вона бачила у студмістечку Вейбриджського університету.

На табло замиготіли