Вікторія Франко - Ти — мої крила, Вікторія Франко

Подякувавши лікарці, я швиденько пішла до коханого, не бажаючи втрачати більше жодної секунди. Але переступивши поріг палати, відразу завмерла і не наважувалася йти далі. Тому що Ярик виглядав таким змученим, що я не на жарт перелякалася. Але все ж таки опанувавши собою, підійшла ближче й обережно присіла на краєчок його ліжка.  

— Привіт… — я ніжно торкнулася пальчиками коханого обличчя, стримуючи новий потік сліз.  Невагомо поцілувавши Ярика в щоку, я відчула, що він досі горів. Хоча його шкіра виглядала блідою, мов місячне сяйво. — Повертайся до мене. Прошу тебе…

Наші з Яриком пів години пролетіли, мов одна мить. До болю в серці я не хотіла залишати його на самоті. І ще більше я не бажала повертатися в готель. Кожна клітинка мого тіла протестувала проти цього. Я б краще всю ніч просиділа поруч із коханим і тримала б його за руку. Але, не зважаючи на свою доброту і привітність, лікарка мені цього не дозволила.