Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

«Непогано», - схвалила Кора. «Батько любив книжки про шпигунів, неочевидні схованки, секретні лази та…» - дівчина перестала прискіпливо оглядати кімнату. Розслабила очі, подивилась на кабінет без наміру вивідати його таємниці. Око зачепилось за книжковий стелаж. Грубий, масивний. Втоплений в стіну. Дівчина встала навпроти. «Завжди довіряй своїм очам», - і Кора довірилась.

Перш ніж вона встигла усвідомити це, рука вже торкнулась кореня потрібного фоліанту. Біла маргаритка на чорній обкладинці манила своєю простотою і буденністю. Нічого особливого, нічого виразного, але секрет усе ж мала.

Книга не витягнулась. Натомість щось клацнуло. Стелаж заскрипів і з оглушливим гуркотом одна його сторона висунулась вперед. Зачепилась за килим і застрягла.

- Як ти зробила це? – Мірайя вже стояла поруч.

- Я нічого… Просто книжка…

Себастьян присів біля стелажу. Витягнув килим, відкинув його вбік. Провів пальцями по підлозі. Весело гмикнув до напівкруглих подряпин.

- Допоможіть мені, - гукнув Лоріка та Ірвіна. Хлопці взялись за один бік шафи і насилу відсунули її.

Їхнім поглядам відкрилась цікава картина - секретна кімната: повністю обшита металом, напевно сріблом, та три дерев’яних ящика на підлозі. Світло лилось згори – єдиної лампочки із нефриту.

- Ті самі? – вказала Сюз на ящики.

- Нічого оригінального, наставнику, - всміхнувся Себастьян. І Кора була з ним згодна.

- Я ж казав, що вона більша! – радісно скрикнув Лорік, але зайти всередину йому не дав Чейз. – Ти чого?

- Гей, чаклуне! – покликав зеленоокий. Компанія роззирнулась, але мага вже давно не було в «Примарі». – От капосник! Пам’ятаєш він сказав не чіпати ящики, якщо в вас немає крові Вега? А, якщо і з самою кімнатою так? Пастки для Темного світу очевидні – срібло на стінах, нефритове світло, ящики певно з осики, а щодо всіх інших? – слова Себастьяна були переконливі. Окрім Сержа ніхто не міг відповісти на питання «наскільки безпечно заходити в кімнату».

- Ти пропонуєш перевірити це на Корі? – підозріло глянув Майєс на Чейза.

- Я? Хіба ж я посмію наразити її на небезпеку? Я намагаюсь придумати інший спосіб, - Себастьян покрутився довкола порогу. Усі наслідували його приклад. Шукали важіль, кнопку, замок, та що завгодно! – Але… - раптом протягнув Чейз і в наступну мить підлога під ногами Кори хитнулась.

- Коро! – закричали за її спиною.

Вона не втрималась на ногах. Впала на коліна, боляче вдарилась об срібло. Забила долоні. Гулька розтріпалась і шоколадне волосся затулило обличчя. Рвучко випустила повітря крізь зчеплені зуби.

- Якого біса?! – загорланив Ірвін і кинувся на Себастьяна. Схопив його за воріт сорочки. – Ти здурів? А якби щось сталось?! Якби вона постраждала!

- Заспокойся, Ірвіне. Я ціла, - кривлячись від болю в колінах, Кора так-сяк підійнялась. Злобно зиркнула на обох хлопців. – Відпусти його, Ірвіне. Це того не варто.

- Як ти? Відчуваєш щось дивне? – перемкнув свою увагу помічник.

- А що вона має відчути? Як вуха відвалюються? Чи хвіст з’являється? – пирхнув Чейз, поправляючи комір. – Що? Не дивись на мене так! Я знав - нічого з тобою не станеться, - буденно кинув він.

Себастьян переходив межу. Знову. Саме ці буденність, байдужість та безпечність до оточуючих дратувала Кору. Але було в цьому щось іще. Щось, що давало їй зрозуміти – це все показово, несправжнє, майстерно зіграно.

- Я в нормі. На щастя. Але вам справді краще не заходити. Окрім Себастьяна. Прошу, - дівчина зробила запрошуючий жест рукою.

- Ні, дякую. Мені і тут добре, - він відступив на півкроку назад і це потішило зухвалість Кори. – А от, якщо вже ти там, будь люб’язна, зазирни в ті ящики, - шкіриться.

Кора прихнула, але слухняно зазирнула в перший дерев’яний ящик. Там на дні лежала папка. Звичайна, в яку кладуть детективну справу. В трьох інших так само. Відрізнялись лише написи: «Маги», «Вампіри», «Перевертні» та… «Феї»? Ящиків було чотири. Компанія не могла бачити останній від входу і Кора не спішила розказувати про знахідку.

Витягувати папки вона теж не поспішала. Як і торкатись предметів. Слова Сержа були простою пересторогою, та все ж вони змогли посіяти в ній сумнів щодо свого походження.

- Ну, що там? – не витримала Мірайя.

«Не хотілося б в останні хвилини свого життя зрозуміти, що я не дочка Джастіна Веги», - подумала Кора, але вголос сказала:

- Папка зі справою, - і миттєвим рухом висмикнула її з ящику. З нею нічого не сталось. Нічого не додалось і все своє залишилось на місці. Дівчина полегшено видихнула і передала папку Рейї.

- Лише одна? – підозріло спитав Себастьян.

- Так, ця з ящика «Маги». Ще є «Вампіри» та «Перевертні». Що за…? – Кора дивилась у ящик і не вірила.

Вона щойно вийняла звідти єдиний предмет, а тепер там лежить ще один. Такий самий. Лише номер справи інший. Кора взяла папку в руки і прогортала. «Стиль та почерк явно батьковий», - зазирнула назад. Там знову була папка. Дівчина вийняла наступну. І ще одну, і ще. Вони просто з’являлись одна за одною.