Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

князі римські колишні й теперішні до такої слави прийшли, що, народи й міста посівши, усіх супротивних владі своїй прихилили, чи не з того, що пошанували богів та поклонялися їм. Отож і ви пошануйте їх. А що словами ненавчених зваблені ви є до нерозумної і недавно з'явленої християнської віри, то тепер наберіться цноти й поверніться до того, що є ліпше, і хай боги помилують вас, тоді багато добра у нас, яке є, візьмете і велику в царя благодать собі випросите. Коли ж у попередній непокорі пробуватимете, відпадете від такого добра і нас примусите, щоб жорстоко з вами обійтися".

Коли це почули святі, очі до неба звели, знаменували себе хресним знаменням і відповіли Валерію: "Сподіваєшся нас, як якихось невігласів, навернути невдовзі до свого злочестя, але знай, що не малодушних та малорозумних знайшов ти. Не гадаємо ми, що віра ваша достойна честі через давність часу є , бо не є, що давніше, те чесніше, адже і злоба є давня, одначе недостойна пошановуватися через те, що стародавня; не те ж бо мислити належить, що давня є віра ваша, а таке: чи належить її прийняти; від неї ми радимо ухилитися і з-поміж себе посильно її вивести як таку, що страшний геєнський вогонь готує тим, котрі люблять її. Чи хочеш пізнати істину: розваж і знайдеш, що боги ваші ніщо інше є, тільки людських рук діло, німі та глухі, що не тільки інших, але й собі ніякої не можуть принести користі. Істинний Бог єством є неописаний, Його ж бо розум наш осягнути не може, його час не вичислюється, бо свого буття не має початку; усе ж видиме і що нашим осягається розумом, призвів до буття Він. Він людину створив, і у рай увів, і дав їй заповідь, щоб звикла бути слухняною Творителеві; через диявольську заздрість у переслух потрапила і смертною стала. Не задовольнився-бо диявол таким падінням людським, подбав плем'я людське привести до забуття Бога, щоб не тільки тілом, але й душею люди вмирали; покинули люди Бога і від світла правди очі відвернули, впали у тьму ідолослуження. Через це Творець, доброутробний бувши й милостивий, не потерпів бачити людину, мучену від диявола, прийшов на землю, не відлучаючись і від отчих нідр, і в усьому був подібний нам, окрім гріха, був прибитий до хреста й помер, бажаючи збавити нас від гріховного падіння. Перемігши ж смертю своєю ворога нашого — диявола, зійшов на небеса і нас туди ж таки закликає, учинивши нам до Себе зручний вихід. Ти ж бо, о судде, чи можеш нам щось таке показати в твоїх богах, чи не соромно тобі їх богами називати? Про багатства ж ваші й царську честь, що ви звете вашим добром, ми не дбаємо, поклавши надію нашу на Бога, за нього поклали міцною думкою страждати й померти".

Розгнівався Валерій, це почувши, і вогнем ярості запалився, відкинув лицемірну покірливість і відслонив внутрішню лютість: спершу віддав майно святих тим, котрі омовили їх, тоді самих, прив'язавши до коней, повелів гнати до Сардії. І гнані були коні з прив'язаними до них святими вельми швидко, не спочиваючи й трохи, отож за один день від Тиатира до Сардії досягли. Жорстока була дорога ота добрим страждальцям, бо не могли однаково з кіньми бігти, отож і волочилися, і великий біль од тертя перетерпіли. Пішов за ними і блаженний Агатодор, раб цих святих мучеників, співстраждаючи і співуболіваючи панам своїм. Досягши ж Сардії, не спочили від труду, але велику частину ночі тієї в молитвах та співах божественних провели. Коли ж трохи заснули, ангели Божі у видінні їх утішили і до терпіння мук укріпили. Збудившись зі сну, один одному повідали про бачене і веселилися вельми, дякуючи Богові, що втішав їх у печалі, допомагати їм у муках обіцяв, і розпалилися бажанням страждань за Христа.

Прибув і Валерій у Сардію, сподіваючись, що страждальці, утяжені тим, що за його волею в путі були гонені й волочені, швидше погодяться на його безбожжя; не відав-бо беззаконний, що святі сильніше укріпилися до подвига через Божу, явлену їм у видінні, благодать. І коли побачив їх лицем світліших, як спершу, і духом міцних, і серцем невстрашимих, відчаявся погубити їх муками, знову повернувся до лукавства, бажаючи добрими словами і всілякими лестощами звабити і вловити засновану у Христі беззлобність святих. І можна було бачити лиса, котрий із левами боровся, — нічого не досягла зваба його, не зміг здолати тих, яких поміч Вишнього підкріпляла. Побачивши ж, що нічого не досягне, інакше щодо них намислив: Карпа і Папила, мужів міцних і вибраних, дав під нагляд, а доброго Агатодора, що служив мученикам (і сам досконалий був мученик і, своєю любов'ю до них прив'язаний, другом і співучасником виявив себе тих мук), простягнувши, повелів бити без милосердя воловими жилами. І змагалися поміж себе суддя та мученик: суддя хотів безліччю накладених ран здолати мученика, мученик же так доброхітно приймав рани, що, здавалося, хотів, щоб ті, котрі били, не утрудилися, аби довше тяглося биття. Міцно й довго били мученика, виливалися крові потоки, як із якогось джерела, відпадала плоть, з'являлися нутрощі й вуди від суглобів своїх відривалися, і воістину великий біль охоплював міцного мужа. Він-бо в таких муках ніби й не страждав, такий мужній виявився; мовчав-бо, тяжке терплячи ранення, і те ж, що за Христа, страждання, мав як достатню відраду численним своїм болістям. Коли ж утрудився Валерій, утрудилися й ті, що били, Агатодору ж муки радість примножили, Христос, на подвиг його з неба дивлячись і готуючи воздаяння, побачив добре терпіння раба свого й покликав його до себе, щоб спочив по такім труді. Він тоді в руки Господа свого духа віддав, залишивши мертве своє тіло мучителям. Його ж, за Валерієвим повелінням, залишили непохованим на з'їжу птахам та звірам, але коли настала ніч, деякі із вірних узяли його і таємно поховали.

По цьому Валерій, прикликавши святих мучеників Карпа й Папила, рече до них: "Безумний слуга ваш достойну прийняв смерть за ділом своїм, бо не захотів покласти жертов безсмертним богам; ви ж, премудрі бувши, пощо не виберете собі, що вам корисніше? Чи бажаєте бути подібними людині воістину нещасливій, котра замість життя та радості вибрала безумно насильну смерть?" Святі ж, почувши це, докорили йому і безумним назвали, святого ж Агатодора смерть прославили, сказавши, що такої і собі щиро бажають смерті за Христа. Тоді мучитель роз'ятрився, знову