Роберт М. Вегнер - Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь

нарешті встав у колі призиву, всі ствердили, що за винятком міфічних, великих, як сірі скелі, тварин далекого Півдня, на світі немає створіння величнішого. Тур мав від морди до заду п’ятнадцять стоп, сім стоп у холці, а роги його були завдовжки в чотири стопи. Коли Сетрен з’явився серед людей, навіть він ушанував красу та силу тварини. Наказав зняти з бика мотузки, а коли цей наказ виконали, встав перед биком у хмарі сніжних клаптів, осяяних світлом. Звір не втік і не впав у шал. Деякий час вони мірялися поглядами — бик і Безсмертний, а потім… потім…

Десятник завагався, із викликом глянув на жерця й закінчив: — Потім Сетрен вклонився бикові, низько, приклавши долоню до серця, і завмер так на мить. А коли підвівся, бик похилив голову так, що аж роги вдарили в землю. Так відкрився перший із Законів Обіймання: обійнята істота повинна погодитися, щоб бог увійшов у неї. Інакше тіло не витримає сутички душ і буде знищене. І Сетрен увійшов у тіло бика. Найдовше за весь час, бо на три дні. Але щось пішло не так, бо в мить, коли всі вже почали радіти, бик раптом кинувся вперед, стоптуючи кожного, хто ставав йому на шляху. Почалися три страшні дні, під час яких бик шалів у горах, атакуючи все і всіх. Нищив будинки, валив міські мури, руйнував родові замки. Його роги забарвилися червоним, а ноги по саме черево були вимазані кров’ю. Кожен, хто потрапляв йому на очі, гинув, і ніхто не міг припинити того жаху. До гір та долин завітала смерть. І жоден із жерців, шаманів і мудреців не знав, чому так трапилося, чому Сетрен, вже знайшовши начиння, яке могло змістити його великий дух, почав нищити власний народ. Деякі були готові покинути рідні землі й утікати, податися в чужі місцини, вклонитися іншим богам. Розпач оселився в головах, сумніви охопили душі. Чорні думки й гіркі слова наповнили отрутою серця.

Десятник замовк, глитнув із келиха, знову задивився на вино.

За столом панувала тиша.

— На третій день увечері, коли вже було промовлено чимало гірких, сповнених відчаю слів, у коло мудреців та племінної старшини ступив молодий войовник. Нині всі роди стверджують, що він походив саме від їхньої крові, але насправді невідомо, кому він був родичем. Сказав, що це не Сетрен нищить і ламає гори, а бик, який не здатен зрозуміти розмір своєї теперішньої сили. Дух тварини міг погодитися на обіймання й міг поступитися місцем душі бога, але його розум, розум дикої істоти, яка вміє лише їсти, пити й битися з конкурентами за самиць, не може зрозуміти, що відбувається. Тепер він сприймає світ інакше, відчуттями Безсмертного, і це доводить його до сказу. А Сетрен із якоїсь причини не може звільнитися. Так було відкрито другий Закон Обіймання: бог може ввійти в чиєсь тіло, але не може залишити його, якщо розум і душа власника не погоджуються на це, а бик не тільки не міг виразити такої згоди, але взагалі не міг зрозуміти, що з ним відбувається. Ми дали богу погане начиння, сказав молодий войовник і вийшов, залишаючи старшину в задумі. Узяв плаща — невідомо якого кольору, — солдат глянув на Навера, — сокиру й пішов назустріч бестії. Не мусив її шукати: бик, немов ведений голосом призначення, знайшов його сам, ледве юнак залишив зустріч старійшин. Вони стали один навпроти одного: людина й бестія, перший серед героїв і напівбожевільний бог, перший з авендері й той, хто мав його обійняти. Кажуть, буцімто бик так роздався від сили, що його наповнювала, що виріс ще на стопу, а роги його набули кольору глибокого кармазину і стали напівпрозорими, немовби їх вирізали з кришталю. Його очі були чорні, шерсть також, ноги — ніби стовбури дерев. Юнак глянув на бика, вклонився йому і промовив: «Пане, начиння не може бути менш цінним за те, що його наповнює, а розмір і сила не мають значення для душі. Я стану твоїм начинням». Начебто на старій мові «бути начинням» вимовлялося ав’деери. Саме звідси й пішла світом назва для тих, кого обіймав бог. Бик лише рикнув і рушив у напад, але войовник відскочив убік і кинув свою сокиру йому в голову. Наші мудреці говорять, що Сетрен вивів свою силу з тіла звіра, відібрав у нього атрибути божого начиння, а сокира розвалила голову бестії надвоє. І в мить, коли серце бика припинило битися, дух Сетрена покинув тіло тварини й обійняв нове. Це було коротке обіймання, воно тривало ледве кілька годин, бо людське тіло, навіть якщо його наповнює потужний і сміливий дух, не здатне нести всю силу бога. Випалюється зсередини, як лляна ганчірка, якщо обернути її навколо розжареного до білості каменя. Так зрозуміли третій Закон Обіймання: бог не може зійти на одну людину надовго, бо його дух надто сильний. Бог, який хоче ходити поміж людей, потребує багато начинь. І що він сильніший, то більше їх потрібно. Кажуть, що під час Воєн Богів Сетрен сходив поміж людей у постаті восьми, а інколи й десяти авендері. Але це призводило до зменшення його розпорошеної сили, бо хоча будь-який з авендері був сильнішим за сто найвеличніших магів тих часів, але не був абсолютно непереможним. А якщо він гинув, коли поблизу не було когось, готового на обіймання, то й сам бог зазнавав величезного збитку. Так говорять наші мудреці, у Бергені… — тихо закінчив десятник.

Він допив вино і з брязкотом поставив келих на стіл. На хвилинку всі замовкли.

— Красива історія, — графиня переливчасто засміялася й заплескала в долоні. — Красива, мудра і яка ж правдива. Я так розумію, що тутешня версія дещо різниться від тої, що походить із Берґена?

Вона зверталася просто до жерця. Явен Одеренн кахикнув, посовався на стільці. На якусь мить здалося, що він має намір проігнорувати графиню. Тахґ потягнувся до полумиска з птаством і поклав собі наступну порцію.

— Мені також цікаво, — буркнув він. — Наскільки я пам’ятаю, жерці завжди сперечалися про подробиці: чи бик упав з одного удару, чи з трьох, чи мав вісім стоп у холці чи вісім з половиною, чи роги його були червоними, як свіжа кров, чи як така, що вже наполовину засохла, і такі інші дурниці. То яка офіційна версія культу?

— Один удар, але після нього тіло бика зникло, а на його місці з’явився чарівний юнак, Сетрен власною особою. Це був перший та єдиний раз, коли Безсмертний