Брем Стокер - Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер

вірування і природні зв’язки між ними, я дійшов такого висновку: цариця Тера очікувала, що зможе сама себе воскресити, тільки-но вона цього забажає, і там, де забажає.

Те, що вона могла затримувати цю подію на певний час, не лише ймовірно, а й можливо. Я не зупинятимусь на цьому докладніше, але повернусь до цієї теми пізніше. З душею, яка могла розмовляти з богами, духом, який міг мандрувати по землі на власне бажання і силою тілесного переміщення, або астральним тілом, для її амбіцій не було границь і обмежень.

І от сорок чи п’ятдесят століть спала вона в тій печері. Про що вона мріяла — нам не відомо; але її мрію зруйнував голландський дослідник, який увійшов до її гробниці, і його супутник, який брутально відірвав їй руку.

Ця крадіжка з усіма подальшими наслідками підтвердила одне: кожна її частина, хоча і відокремлена від тіла, може бути осердям для відновлення її астрального тіла. Та рука в моїй кімнаті може втілюватися фізично і так само швидко обертатися в ніщо. А тепер про найголовніше. Напали на мене для того, щоб відкрити сейф і дістати з нього священний Самоцвіт Семи Зірок. Астральне тіло проходило крізь дверцята сейфа, але не могло забрати Самоцвіт, — рубін не належить до астральних тіл, тож дістати його можна лише звичайним способом. Тому цариця використала своє астральне тіло і шалену силу охоронця, щоб відімкнути сейф ключем. Я підозрював про це і теж убезпечився від сил нижнього світу, а також збирав усе, щоб відчинити чарівну скриньку і воскресити муміфіковану царицю!

Містер Трелоні замовк.

— Батьку, — озвалася Маргарет, — а скільки разів може воскресати тіло в тій давній релігії? Воно воскресає багато разів протягом століть чи лише один раз і назавжди?

— Могло бути лише одне відродження, — відповів містер Трелоні.— Були такі, хто вірив, що це мало бути певне відродження тіла в реальному світі. Але більшість вірила, що дух знаходить радість на райських полях, де для нього завжди є багато їжі і він може не боятися голоду. Там завше волога, очерет із глибоким корінням і всі втіхи, яких прагнуть люди з посушливих країв.

— Тепер мені зрозуміла мрія цієї шляхетної жінки, — сказала Маргарет. — Це могла бути мрія про майбутню любов, бо кохання є мрією життя кожної жінки старого і нового світу, язичниці чи християнки, будь-якого рангу чи походження! О, я це знаю! Я це знаю! Я жінка і розумію жіноче серце. Хіба про їжу мріяла та, що носила корону Двох Єгиптів? Хіба про воду й комиші думала могутня володарка, чиї кораблі вкривали увесь великий Ніл? За її словом виростали прегарні храми, а скеля перетворилася на гробницю, яку вона задумала! В такої жінки були найблагородніші мрії! Я відчуваю їх усім своїм серцем, я бачу їх із заплющеними очима!

Вона казала це натхненним голосом, а зір її був десь далеко, поза часом і простором. Потім в очах її заблищали сльози.

— Я бачу її самотньою, а її мрії відрізняються від тих мрій, котрими переймається її оточення. Вона мріє про інші країни, про землі, що лежать під Полярною зорею. Там немає інтриг і лютих жерців, які прагнуть захопити владу завдяки нескінченному ритуалу смерті! В тих краях кохання є священним скарбом душі, там знайшла б вона того, з ким поєднала б свою душу й тіло! Мені відоме це почуття, бо я й сама його відчувала. Я можу говорити про нього зараз, тому що в моє життя прийшло благословення. Душа цариці мовить моїми вустами. Й у втіленні цієї мрії вона йтиме до кінця!

Поки Маргарет говорила, ми сиділи мовчки. Кожне її слово і відтінок голосу відображали глибоку віру, навіть її тон звучав для нас по-новому, тож ми слухали її, немов істоту з якогось невідомого світу. Обличчя її батька сяяло з утіхи, і я знав чому: то було щастя — знайти у власній дочці, характер якої був йому досі зовсім не відомий, таке багатство емоцій, красу внутрішньої духовності, таку уяву…

Двоє інших чоловіків замислено мовчали. Один із них домігся втілення свої мети; для другого все було попереду.

Що ж до мене, то я радів. Коли на річці у затінку плакучої верби я заглянув у глибину її очей, то побачив у них красу і чисту незаплямовану душу, та цей ширяючий і всеосяжний дух став для мене справжнісіньким відкриттям. Мене переповнювала гордість, я просто-таки не тямився від радості й захвату!

Коли ми всі спустилися на землю, містер Трелоні сказав:

— Тепер повернімось до епохи, в якій цариця Тера мала намір воскреснути! Як вам відомо, зірки змінюють своє відносне розташування на небі, але хоча реальні відстані переміщень є за межами звичного сприйняття, видимі наслідки незначні. Проте їх можна виміряти не за роки, а за століття. В такий спосіб сер Джон Гершель дізнався дату будівництва Великої Піраміди — він визначив час, що був необхідний для того, аби на місці північної зірки з сузір’я Дракона опинилася Полярна зоря, що було підтверджено пізнішими дослідженнями. Тепер зорі в сузір’ях міняють своє розташування, і Ківш є прикладом цього. Зміни в розташуванні зірок навіть за сорок століть дуже невеликі, але їх можна виміряти і перевірити. Чи помітив хтось із вас, як точно зірки в рубіні відповідають сучасному розташуванню зірок у сузір’ї Ковша і те ж саме стосується напівпрозорих місць на чарівній скриньці?

Ми кивнули.

— От-от, — сказав містер Трелоні.— Та коли царицю поклали до саркофага, зорі були розташовані по-іншому! Ні зірки на камені, ні напівпрозорі місця на скриньці не відповідали тодішньому розташуванню зір! Розумієте, що це означає? Хіба ж це не проливає світло на плани цариці? Керуючись передбаченнями, магією і забобонами, вона, звісно, вибрала для свого відродження час, який вказали їй найвищі боги, що послали їй своє повідомлення з інших світів. Якщо такий час був встановлений надприродною мудрістю, то чи ж не слід було довіритися їй? Отак і нам, — тут