Ксана Рейлі - Несподіване весілля, Ксана Рейлі

— Ти теж це бачиш? — заговорила я до Аріни. — Це...

— Ага! Це твій улюблений колір, Поліно.

Я здивовано дивилася на ці яскраві пурпурові смуги на його автомобілі. Це жарт такий? Він перефарбував свою спортивну автівку в мій улюблений колір? Я не могла повірити в це, доки коментатор не наголосив на тому, що в Гордія нова окраска автомобіля. Мені так і хотілося виправити його, коли він назвав цей колір фіолетовим.

Я все ж переконала себе, що це просто збіг. Гордій завжди обирав лише базові та нудні кольори. Він би не перефарбував своє авто в мій улюблений колір, щоб вразити мене. Та все ж це таки вразило мене дуже сильно.

Як тільки почався заїзд, хвилювання з кожною секундою всередині наростало. Воно поселилося у грудях важким вузликом, який щоразу збільшувався. Я знервовано зщепила руки перед собою, спостерігаючи за тим, як швидко їздили автомобілі. Мої очі лише й шукали номер "двадцять три", або ж цей яскравий пурпуровий колір. Не знаю чому, але це змусило мене усміхнутися. Та моя усмішка одразу ж впала, коли його автомобіль ледь не з'їхав з траси. І знову цей Єгор намагався підрізати своїх конкурентів. Робив він це так майстерно, що не було навіть до чого придертися. Та все ж я сподівалася, що його колись дискваліфікують і він не зможе більше брати участь в чемпіонатах. Ненавиділа таких наглих гравців, як він.

Я перевела погляд на табло. Рейтинг щоразу змінювався. Та дещо таки залишалося незмінним: Гордій і Єгор боролися за лідерство. Залишилося дуже мало кіл до фіналу, а їхня боротьба ставала запеклішою з кожною секундою.

Я помітила, що їхні автомобілі їхали впритул один до одного. Це було останнє вирішальне коло. Залишалося лише підкорити один поворот, щоб добратися до фінішу. Я уважно спостерігала за двома автомобілями. Вже біля повороту п'ятнадцятий номер різко повернув вправо, щоб витіснити автомобіль Гордія до бічної загорожі. Я почула гучний вереск шин та міцно заплющила очі. Звук удару змусив моє серце зупинитися. Натовп вражено заверещав, а я боялася розплющити очі. Збоку мене хтось штовхнув у плече. Я глибоко вдихнула та все ж змусила себе розплющити очі. Побачила, що один автомобіль таки заїхав у загорожу, але це був не Гордій. Відчуття полегшення з'явилося всередині. Схоже, Єгор так хотів обхитрити усіх, що сам потрапив у свою ж пастку. Його автомобіль не загорівся, але вже явно не був на ходу. Помітила, що хлопець вийшов з машини та роздратовано вдарив ногою по передній шині. Коли перевела погляд на фінішну пряму, то побачила, як автомобіль Гордія з легкістю перетнув її на височенній швидкості. Відчуття гордості за нього з'явилося всередині, але водночас стало дуже сумно. Він таки зміг здобути перемогу, але я не зможу привітати його. Коли усі автомобілі перетнули фініш, на табло засвітився рейтинг місць за набраними очками протягом усіх етапів чемпіонату. Гордій таки був на першому місці. Він — чемпіон. Я усміхнулася та сплеснула у долоні, як і усі глядачі, що спостерігали за цим шоу. Неприємний клубок підступив до горла, але я вперто проігнорувала його. Не буду плакати. Мені хотілося піти геть звідси вже зараз, але я вирішила залишитися, щоб подивитися на нагородження. Мені хотілося побачити Гордія з кубком у руках.

Організатори та працівники чемпіонату заметушилися і через декілька хвилин посеред траси з'явилося щось схоже на сцену. Туди піднявся якийсь чоловік у костюмі з мікрофоном у руках.

— Вітаю! — голосно сказав він. — Цьогорічний сезон офіційного чемпіонату з перегонів безсумнівно був одним з найкращих за весь період. Ми з вами стали свідками запеклої боротьби між учасниками за лідерство та чемпіонський кубок. Декілька яскравих зіткнень, феєричних аварій та майстерних протистоянь між пілотами, — продовжував захопливо говорити ведучий, — і як результат — один переможець! Ми пишаємося кожним учасником наших змагань, але в цей момент з гордістю називаємо цьогорічного чемпіона. Він той, чиє ім'я ще нескоро забудуть. Той, ким глядачі будуть захоплюватися, а наступники — наслідуватимуть. Ну що ж, вітаємо Ємчука Гордія з заслуженою перемогою!

Ведучий махнув рукою, щоб той піднявся на те невеличке підвищення. Хлопець уже встиг зняти шолом та рукавиці. Він щиро усміхнувся, але чомусь не мав щасливий вигляд. Гордій прийняв кубок та з гордістю підняв його над своєю головою. Публіка захопливо закричала. Я ж чомусь відчула сльози на очах. Він отримав те, про що мріяв, а я все ж залишилася з розбитим серцем. Ведучий передав йому мікрофон, щоб той сказав декілька слів.

— Добрий день усім! — привітався хлопець. Від його глибоко голосу по моїй шкірі пробіглися мурашки. — Перегони завжди були найважливішими у моєму життя. Я вважав, що у мене нема і ніколи не буде нічого більш цінного. Цей кубок — це була моя мрія, моя ціль та мій сенс життя. Понад усе я любив свій автомобіль. Вважав, що не зможу жити без швидкості та боявся втратити можливість коли-небудь займатися перегонами. Це те, що завжди було на першому місці.

Я важко ковтнула та опустила голову. Захотілося гірко усміхнутися. Як я взагалі могла подумати, що можу бути для нього важливішою? Мені було боляче це слухати, тому я схопила Аріну за руку та почала пробиратися до виходу. Людей було надто багато, тож мені не вдавалося втекти звідси надто швидко.

— Так і було. До неї, — продовжив Гордій, а я здивовано завмерла на місці. — Вона зовсім випадково з'явилася у моєму житті, але одразу перевернула його з ніг на голову. Спочатку все між нами було брехнею. Ми обманювали усіх та прикидалися заради своєї вигоди. Та я навіть не помітив, як ця брехня стала правдою. Наш зв'язок повністю змінив мене та мої погляди на життя, його цінності. Тепер я знаю точно, що понад усе люблю її, а не свій автомобіль. Я не зможу жити без неї, а не без швидкості. І я найбільше боюся втратити саме її. Та через свою гордість я уже зробив це. Вона — це те, що змушує мене рухатися вперед. Вона — те, що є і завжди буде на першому місці. Поліно, —  звернувся він, а я ошелешено дивилася на нього. Він справді щойно говорив про мене? — Знаю, що ти зараз тут. І хоч я не бачу тебе, все одно відчуваю твою присутність. Особливий зв'язок, пам'ятаєш?