Марісса Вольф - Син маминої подруги, Марісса Вольф

28

Оскільки двоє з вас написали про продовження, а інші певно засоромилися, ;)
я вирішила додати ще пару розділів. 
А вже завтра (тобто сьогодні вночі, за пару годин) викладу ще кілька і книга буде закінчена. І я зразу ж додам нову книжку.

Дуже прошу вас підписатися на мене та потім підтримати мою новинку.  ❤️❤️❤️



Роман

 

Дивлюся я на Любу, крапельки по ній стікають, а я їх поглядом проводжаю. Прямо під запахнутий на грудях рушник стікають, туди і проводжаю. Член встав за секунду. І прямо зі штанів моїх вистрибує. А я стою і не можу відволіктися від неї. Бля, треба ж скромніше бути. Намагаюся відірватися і подивитися їй в очі. Виходить дуже складно.

- Люба, любов моя, ти щось втратила? - кажу їй, маючи на увазі втрачену рукавичку. Хоча я схоже теж втратив. Голову від неї втратив.

- Так, життя твоє спокійне, - відповідає мені фея.

Я аж подвіс від того, як вона це сказала. Серйозно і похмуро.

- Не зрозумів, ти зараз про що? - з щирим подивом вирвалося у мене.

- Заходь, - каже, - розповім зараз.

У моїй голові вже єдинороги на веселці проскакали і в сонячний захід понеслися. І пофіг стало, що мені за півгодини презентацію співробітникам читати. Мене тут Люба, любов моя, до себе запрошує. Мокра і в рушнику одному.

Минулого разу я в рушнику був, а зараз, видно, її черга.

Люба відходить від мене до вікна і вдивляється в гірський пейзаж. Я тут губу розкотив, що вона на мене зараз накинеться, а фея на природу так дивиться, ніби в перший раз тут. Потім зітхає і повертається до мене.

- Я вагітна, - тихо на видиху говорить.

- О, вітаю! - я не перестаю втрачати надію, що ми все ж тілами один одного зараз отримаємо задоволення.

- Взаємно, - вимовляє Любов.

І я зависаю.

- Що? - повторюю і хапаю ротом повітря, як риба на березі. - Тобто?

- Від тебе, - каже фея і вперше за весь час піднімає на мене свої шоколадні очі.

У моїй голові зараз вибух стався. Точно вибух. І не один. Десять поспіль.

«Якого хріна?!» - думаю я і не знаходжу нічого розумнішого, ніж запитати:

- А ти точно впевнена?

- Ні, блять, я казкарка, - починає психувати фея. - Я впевнена. На. 200%. відсотків. Що. Вагітна. І рівно на стільки ж, що від тебе, - чеканить кожне слово.

- Ну, у тебе ж там цей був, ну ... з паском який, - починаю я бліяти, як школяр у директора в кабінеті.

- Тому й била його тоді, - з гіркотою видає Люба. - Він мене обманював, тварюка, говорив, що лікується там якось по-чоловічому і йому, бачте, сексом займатися не можна. Ага, бачила я його доктора. Скотина просто.

Мені її так шкода в ту хвилину стало, що я захотів підійти і обійняти.

Як можна таку жінку не хотіти? Мужик її колишній точно імпотент. І тупий до того ж. Вона ж така гаряча, така пристрасна, така пластична. Думки мої відлетіли в ту нашу спільну ніч. Слина закапала буквально, коли я про неї голеньку подумав. Як вона тоді стогнала, як вигиналася. Якою чуттєвою була. Як тремтіння по її тілу перед оргазмом пробігало. Як кігтиками своїми по моїй спині пробігала. А як губку закушувала. Заводилася з півоберта. Всі п'ять разів. Як же круто було!

Ех, про що я там думав? Точно, я ж обійняти фею хотів. Головне, щоб стояк мій не помітила. А то я ніби з благими намірами підійти зібрався.

- Руки прибери, Ромашко, - стукнула легенько по моїй долоньці. - Ми з тобою один одному ніхто.

Неприємно мені раптом від цього стало. У нас дитина спільна буде, а вона каже - ми один одному ніхто. А чи буде, до речі?

- Люба, а що ти вирішила? - я серйозно на неї подивився, просто не відриваючись.

Вона повернула мені погляд, і немов провалилася в мої очі. Начебто ненадовго загубилася в просторі. Потім із зусиллям відірвалася від мене, пару раз моргнула і відповіла.

- Я народжувати збираюся. Але ти не переживай, я тебе ніяк шантажувати не буду. Так, і допомога мені твоя не потрібна. Квартира є, гроші заробляю, заощадження маю. Вимагати нічого не буду. Можеш розслабитися.

- Так, якого хрена! - просто вибухнув я.

- Чуєш, Рома. Ти не кричи на мене, - чітко і тихо Люба дала мені зрозуміти, що таке ставлення для неї взагалі не прийнятне.

- Любочко, вибач! Вибач мене, будь ласка, - я ж, дурень цілковитий, розкричався, а їй в її положенні нервувати взагалі не можна. - Я більше ніколи з тобою в такому тоні розмовляти не буду. Обіцяю!

Фея кивнула і показала мені на вихід.

 - Іди, обміркуй цю новину, а потім поговоримо.

 

Я немов в прострації вийшов з номера. Не пам'ятаю, як добрався до своєї кімнати. Не пам'ятаю, як взагалі на ліжку опинився. Навіть взуття зняв і куртку. А як - не знаю. Я зовсім не розумів, що роблю і де перебуваю. Так мене ця новина з колії вибила. Несподіванкою повної стала.

Я спочатку навіть в кімнаті сестру свою не помітив. Вікторія за моїм ноутом сиділа, щось там друкувала.

- Ром, вибач, мені ноутбук твій знадобився, мій полетів. Нічого, що я тут в інтернеті повисіла? - запитала Віка, не обертаючись.

- Все в порядку, Вік, - безбарвно промовив їй я.

- Ром, у тебе все нормально? - вона повернулася і з подивом подивилася на мене. Мабуть, виглядав я не дуже нормально.

- Все в порядку, - повторив я.

- Я бачу, - похитала головою сестра. - Добре, я піду. Ти, до речі, пам'ятаєш, що через п'ятнадцять хвилин у тебе презентація?

Я кивнув і продовжував витріщатися в стелю.

Нічого собі! Я скоро буду татом! Офігєть просто!

Що далі робити, я зовсім не уявляв. Зате знав, що хоч у чомусь я Миколу з його бажаннями потаємними обскакав.

Бля, я буду татом! Круто-то як!!!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно