Артур Чарльз Кларк - 2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк

— Зовсім ні, — швидко відповіла Іва. — Він просто ненавидів акторів. Не вірив, що вони теж люди з плоті та крові.

Спогади Михайловича так само охоплювали дещо обмежену тематику: знамениті оркестри та балетні трупи, відомі диригенти, композитори й незліченна кількість їхніх набридливих шанувальників. Але він був такий переповнений веселими історіями закулісних інтриг та зв’язків, а також розповідями про зірвані прем’єри й смертельну ворожнечу серед примадонн, що навіть його найдальші від музики слухачі реготали та охоче надавали йому додатковий час для розповіді.

І навряд чи з його розповідями могло контрастувати щось більше, ніж суттю своєю виклад голих фактів про надзвичайні події з вуст полковника Ґрінберґа. Про першу посадку на відносно «прохолодному» південному полюсі Меркурія так докладно вже повідано, що Ґрінберґ мало що міг додати нового; а питанням, яке цікавило всіх, було:

— А коли ми туди повернемося?

І за ним ішло:

— А ви б хотіли туди повернутися?

— Якщо мене попросять, то я, звісно, полечу, — відповів Ґрінберґ. — Але думаю, що з Меркурієм вийде так само, як і з Місяцем: згадайте, ми висадилися на нього в 1969 році — і не поверталися туди пів людського віку. У кожному разі, Меркурій не такий корисний, як Місяць, хоча, можливо, одного дня й буде. Там немає води. І, звісно, то було дуже несподівано — знайти її на Місяці. Чи то пак у Місяці.

І хоча висадка на нього була не такою ефектною, як на Меркурій, та на Місяці я провів важливішу працю, налагодивши роботу «мулового потяга» в кратері Аристарх…

— «Мулового потяга»?

— Ага. Перш ніж побудували велику екваторіальну катапульту, з якої почали стріляти льодом прямо на орбіту, нам доводилося тягати його від копальні до космопорту, розташованого в Морі Дощів. Це означало, що треба було вирівняти дорогу, яка вела через лавові рівнини, та замостити чималу кількість глибоких тріщин. Це була «льодяна дорога», саме таку назву ми їй дали. Її довжина становила лише триста кілометрів, але спорудження забрало кілька людських життів…

А «мулами» ми називали восьмиколісні тягачі з величезними шинами та незалежною підвіскою: вони тягнули до десятка причепів, по сотні тонн льоду кожен. Зазвичай робили це вночі, бо тоді не треба було прикривати лід від Сонця.

Я їздив з ними кілька разів. Їзда забирала близько шести годин — ми не збиралися побивати рекорди швидкості, — а потім перевантажували лід у великі резервуари під тиском та чекали на схід Сонця. І, щойно лід танув, утворену воду запомповували в космічні кораблі.

Та «льодяна дорога» існує, звісно, й досі, але тепер нею користуються лише туристи. І, якщо в них голова на місці, вони їздитимуть уночі, як колись ми. То ж була справжня магія — Земля у повні, майже прямо над головою, світила так яскраво, що ми рідко вмикали фари. Хоча в нас і була можливість перемовлятися з нашими друзями через радіо коли завгодно, ми часто його вимикали, залишивши тільки автоматику, яка повідомляла їх, що з нами все гаразд. Ми просто хотіли побути на самоті, у тій великій сяйливій порожнечі — поки вона там іще була, бо знали, що це не триватиме вічно.

Тепер там будують Теравольтовий прискорювач кварків, який оббіжить навколо екватора, а по всьому Морю Дощів та Морю Ясності піднімаються бані. Але ми бачили місячну пустелю в первозданному вигляді — якою її вперше побачили ще Армстронг та Олдрін… іще до того, як ви змогли купувати картки з написом «Шкода, що ви не бачили це на власні очі» в поштовому відділку на Базі Спокою[57].

Розділ 40. Виродки з Землі

— «…пощастило, що ти пропустив щорічний бал: вір чи ні, він був такий же жахливий, як і торік. І вже вкотре наш незмінний “слонопотам”, шановна пані Вілкінсон, примудрилася на танцмайданчику повіддавлювати пальці на ногах своїм партнерам навіть при силі тяжіння, на половину меншій від земної.

А тепер до справи. Через те що ти повернешся не за пару тижнів, як планувалося, а аж за кілька місяців, адмін став хтиво позирати на твою квартирку — а що, хороший райончик, поруч “середмістя” з його торговою зоною, чудовий вигляд на Землю в ясні дні і т. д., і т. д. — і хоче здати її в суборенду, поки ти не повернешся. Здається, вигідна угода, і ти заощадиш купу грошей. А ми збережемо всі твої особисті речі, які захочеш.

А тепер стосовно того Шаки. Ми знаємо, що ти полюбляєш вішати нам на вуха локшину, але, відверто кажучи, ми з Джеррі вжахнулися! Я можу зрозуміти, чому Меґґі М. передумала писати про нього… так, звісно, ми читали її “Олімпійські фіґлі-міґлі” — вельми забавно, однак занадто феміністично, як на нас.

Який виродок — я можу зрозуміти, чому його ім’ям назвали банду африканських терористів! Прикинь — страчувати своїх воїнів, якщо вони одружаться! І вбивати всіх бідних корівок у своїй убогій імперії тільки тому, що вони були жіночої статі! А найгірше — ті жахливі списи, які він вигадав; це так невиховано, штрикати ними в людей, з якими вас навіть не познайомили належним чином…

А яка жахлива перспектива для нас, старих та немічних! Ще трохи — і можна здуріти. Завжди стверджуючи, що ми, люди, ніжні та добросерді (а також, звісно, шалено талановиті та артистичні), тепер же, коли ти змусив нас звернути увагу на деяких так званих “великих воїнів” (ніби в убивстві людей було щось велике!), майже соромимося людської компанії, якої досі трималися.

Так, ми чудово знали про Адріана та Александра… але точно не знали про Річарда Левине Серце та Саладіна. Або про Юлія Цезаря — хоча він був здатен на все — запитай у Антонія та Клеопатри. Або про Фрідріха Великого, що, правда, мав-таки й деякі шляхетні, спокутні риси: поглянь, приміром, як він ставився до старого Баха.

Коли я сказав Джеррі, що принаймні Наполеон становить виняток у цьому переліку виродків і що той не повинен нас хвилювати, ти знаєш, що він на це відповів? “Присягаюся, що насправді Жозефіна була хлопцем”. Перевір щодо цього Іву.

Ти знищив наш моральний дух, старий ти пройдо, обмазавши нас тим африканським дьогтем з великою домішкою крові (вибач за складну метафору). Ти мав залишити нас у щасливому невіданні…

Попри це, ми передаємо тобі найщиріші наші вітання, до яких приєднується і Себестьєн. Передавай привіт усім європіанцям, яких зустрінеш. Судячи з повідомлень із “Ґалексі”, деякі з них, завдяки своїм