Йон Колфер - Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер

Артеміс посміхнувся. Якби ж усе було так просто.

— Опал не стане ризикувати. Якщо лишити заряд на стіні підйомника на якийсь час, він може відірва­тися від вібрацій, і його помітять сенсори Фоулі. Я переконаний, що прилад перебуває під захистом, але достатньо однієї шпаринки в оболонці, і сигнали від нього потечуть, немов із супутника. Отже, Опал прикріпить заряд в останню хвилину.

Холлі кивнула.

— Гаразд. Тож ми зачекаємо, доки вона підкладе вибухівку, і знешкодимо.

— Ні. Якщо ми чекатимемо в підйомнику, нас ви­стежить Фоулі. А якщо таке трапиться, Опал навіть не спуститься у шахту.

— Ну і добре, хіба ні?

— Не зовсім. Ми можемо затримати її на кілька годин, але не забувайте, що Опал має сто вісімдесят шість миль простору, куди можна підкинути бомбу.

Вона просто дочекається, доки нас заарештує ЛЕП, і все одно матиме купу часу, щоб виконати свою місію.

Холлі потерла очі.

— Не розумію. Напевно всі уже знають, що Опал утекла. Фоулі скоро сам до всього додумається.

Артеміс стиснув кулаки.

— Ось воно, наше слабке місце. Фоулі явно не здогадується, що Опал утекла. Вона перша, кого пе­ревірили після втечі гоблінського генерала.

— Так, її перевіряли. Я сама там була. Коли Ска­лен утік, Опал була в комі. І вона ніяк не могла усьо­го спланувати.

— Проте спланувала,— зауважив Артеміс.— Чи могла вона якось знайти собі двійника?

— Таке неможливо. Її ДНК щодня перевіряється.

— Тож Опал у клініці має ДНК Кобой, але мозко­вої активності майже не демонструє.

— Саме так. Вона вже рік у такому стані.

Артеміс хвилинку помовчав.

— Цікаво, наскільки розвинулися технології Кло­нування в підземному світі?

Він швидко підійшов до термінала головного комп’ютера і знайшов потрібні файли.

— Зрілий клон ідентичний оригіналу за всіма по­казниками, крім одного: мозок виконує лише життє­во важливі функції,— прочитав він.— У тепличних умовах дорослого клона можна виростити за два роки.— Артеміс відійшов від комп’ютера і склав до­лоні.— Ось воно! Саме це вона і зробила. Вона ініці­ювала кому, тож підміни ніхто не помітив. Вражає.

Холлі стукнула кулаком по долоні.

— Отже, хоча ми і пережили всі її замахи на наше життя, якщо ми скажемо, що вона втекла, усі вважа­тимуть, що ми просто намагаємося відбрехатися.

— Я сказав Чіксу Вербілу, що Опал повернула­ся,— мовив Мульч.— Хоча він, мабуть, теж уважає мене несповна розуму.

— Якби Опал була на свободі,— продовжив ір­ландський хлопець,— усі в ЛЕП чекали б на якусь інтригу. Але якщо вона й досі в комі...

— Немає жодних причин для тривоги. А цей зонд — просто несподіванка, аж ніяка не загроза.

Артеміс вимкнув голографічний проектор.

— Отже, ми самі. І мусимо викрасти бомбу і без­печно підірвати її десь у паралельному тунелі. І це не все. Потрібно викрити Опал, щоб вона не змогла більше втілити свій план. І щоб це зробити, ми ма­ємо знайти транспортер Опал.

Мульч мало не підскочив із крісла.

— Ви ловитимете Кобой? Знову? Ну, хай щастить. Висадіть мене десь за рогом.

Холлі не звернула на нього уваги.

— Скільки часу ми маємо?

На плазмовому екрані був калькулятор, але Арте­міс знав і так.

— Рудне тіло опускається зі швидкістю п’ять метрів за секунду. Це одинадцять миль за годину. На такій швидкості воно дістанеться до паралельно­го тунелю за дев’ять із половиною годин.

— Тож ми маємо дев’ять годин?

— Ні,— виправив її Артеміс.— Дев’ять годин з моменту вибуху, який стався майже дві години тому.

Холлі швидко пройшла до кабіни пілота і при­стебнулася до крісла ременем безпеки.

— Сім з половиною годин, щоб урятувати світ. Чи не існує якогось такого закону, який давав би щонайменше двадцять чотири?

Артеміс сів у крісло другого пілота.

— Не думаю, що Опал переймається через зако­ни,— сказав він.— Рушаймо! Можемо поговорити, поки летимо? Мені б хотілося дещо дізнатися про транспортери і вибухівку.

ГЛАВА 10: КОНЯЧА ІНТУЇЦІЯ

Поліцейська Плаза, Небесне місто, ельфи

У Поліцейській Плазі тільки і розмов було, що про зонд Зіто. Якщо чесно, це трохи відволікло від останніх подій. ЛЕП не так часто втрачає офіцерів. А тут аж двоє! Фоулі дуже переживав, особливо за Холлі Шорт. Одна справа втратити друга під час виконан­ня обов’язків, і зовсім інша, коли його звинувачують у вбивстві. Фоулі навіть і думати не хотів, що Народ запам’ятає Холлі як холоднокровного вбивцю. Капі­тан Холлі Шорт невинна. Більше того, вона справ­жній герой і заслуговує на відповідні спогади.

На стіні замерехтів вогник інтеркому. Технічний асистент із приймальні. Загострені вуха ельфа аж тремтіли від збудження.

— Зонд опустився на шістдесят дві милі. Повіри­ти не можу, що люди аж сюди дісталися.

Фоулі теж не міг. Теоретично, потрібно було ще кілька десятиліть, щоб люди розробили складні лазе­ри, які дозволять проникнути крізь кору, не підсма­живши половини континенту. Очевидно, Джованні Зіто дуже просунувся у своїх дослідженнях і роз­робив лазер, аніскільки не хвилюючись про плани Фоулі.

Фоулі навіть пошкодував, що проект Зіто дове­деться закрити. Сицилієць — один із найяскравіших умів людської раси. Його план скористатися силою зовнішнього шару ядра був гарним, але привів би до викриття ельфів, а це занадто висока ціна.

— Не спускай з нього очей,— удавано бадьоро сказав він.— Особливо доки він рухатиметься па­ралельно Е7. Не думаю, що можуть виникнути про­блеми, але пильність втрачати не варто. Про всяк випадок.

— Так, сер. О, і на другій лінії капітан Вербіл з по­верхні.

У кентаврових очах спалахнула іскорка зацікавле­ності. Вербіл? Крилатий ельф, що дозволив Мульче­ві Діггумсу вкрасти ЛЕПівський транспортер. Мульч утік у той самий день, коли загинули його друзі. Збіг? Можливо. А може, й ні.

Фоулі відчинив вікно зв’язку з поверхнею. В ньо­му він побачив груди Вербіла.

Фоулі зітхнув.

— Чіксе! Ти ж у повітрі висиш. Стань так, щоб я тебе побачив.

— Вибачте,— сказав Чікс, опускаючись на підло­гу.— Я трохи знервований. Командир Кельп мало шкуру з мене не зняв.

— Чого ти хочеш, Чіксе? Щоб я тебе обійняв і по­цілував? У мене інших справ повно.

За спиною у Вербіла затріпотіли крила. Вочевидь, йому було дуже важко утримуватися на землі.

— У мене для вас повідомлення від Мульча Діг­гумса.

Фоулі ледь утримався, щоб не розреготатися. Ну, зрозуміло, які слова може приготувати для нього Мульч.

— Ну кажи. Розкажи, що про мене думає наш сварливий друг.

— Але це лишиться між нами, добре? Я не