Йон Колфер - Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер

стирання пам’яті він повернувся до старого, включаючи схильність до криміналу. Зараз він був десь посередині. Йому не хотілося красти у невинних, але й відступатися від кримінальних справ не хотілося. Деякі просто створені для того, аби в них щось украсти.

Найбільшою несподіванкою для нього стали ба­жання допомогти друзям-ельфам і сум, який він відчув, коли дізнався про смерть Джуліуса Рута. Арте­міс уже знав, що таке втрата: він уже втратив і знайшов усіх своїх близьких. Смерть Джуліуса була такою ж болючою. Прагнення помститися за коман­дира і зупинити Опал Кобой виявилося сильнішим, ніж кримінальні схильності.

Артеміс сам собі посміхнувся. Схоже, добра моти­вація сильніша за погану. Хто б міг подумати?

Група зібралася навколо центрального гологра­фічного проектора. Холлі припаркувала транспортер у другорядному підйомнику, ближче до поверхні.

Батлер так і сидів навпочіпки, ельфійський кора­бель для нього був замалий.

— Ну, Артемісе, що ти знайшов? — запитав охо­ронець, намагаючись схрестити свої кремезні руки, не збивши з ніг нікого з малих.

Артеміс активував голографічну анімацію, і посе­ред кімнати почала повільно обертатися модель. Розріз Землі від кори до ядра. Артеміс озброївся ла­зерною указкою і почав брифінг.

— Як бачите, від поверхні Землі до її ядра при­близно тисяча вісімсот миль.

Рідкий зовнішній шар ядра вирував і пузирився розтопленою магмою.

— Проте людству досі так і не вдалося проникну­ти нижче, ніж на дев’ять миль. Щоб зануритися глибше за кору, потрібно використати ядерні боєго­ловки або велику кількість динаміту. Вибух такої потужності може спричинити зрушення тектонічних плит Землі та привести до землетрусів і цунамі по всій планеті.

Мульч, як завжди, щось жував. Що саме, ніхто не знав, бо він іще годину тому спустошив усі шухля­ди. Та й розпитувати не хотілося.

— Не схоже, що це добра новина.

— Зовсім не схоже,— погодився Артеміс.— Саме тому теорію стосовно вкритого залізом зонду так і не втілили в життя. Аж до сьогодні. Вперше ця дум­ка спала громадянину Нової Зеландії, професору Девідові Стівенсону. Власне, вона просто геніальна, хоча й непрактична. Потрібно вкрити зонд-робот ста мільйонами тон розтопленого заліза. Залізо по­тече у розколину, яка утвориться після вибуху, і на­віть закриє за собою ту розколину. Через тиждень зонд досягне ядра. Залізо поглине зовнішній шар ядра, а робот поступово розпадеться. Увесь процес абсолютно не шкодить середовищу.

На проекції Артемісові слова перетворювалися на картинки.

— А чому залізо знову не зтопиться? — поціка­вився Мульч.

Артеміс здивовано підняв тонкі брови.

— Зтопиться? Велика маса рудного тіла вбереже його від затвердіння.

Холлі підвелася і зробила крок у проекцію, уваж­но вивчаючи рудне тіло.

— Фоулі має про все це знати. Люди не можуть тримати в таємниці щось настільки велике.

— Так,— кивнув Артеміс і відкрив другу голо­графічну проекцію.— Я пошукав у базі даних і знай­шов ось що: Фоулі створив кілька комп’ютерних симуляцій, понад вісім років тому. Він зробив ви­сновок, що найкращий спосіб боротьби із цією за­грозою — передача хибної інформації щодо всіх тих роботів-зондів, яких посилатимуть. Таким чи­ном, люди були переконані, що зонди просто про­валюються на кілька сотень миль у рудне тіло, і воно твердішає. І кожна помилка коштувала чи­мало.

Комп’ютерна симуляція показала, як передають інформацію з Небесного міста до металевих зондів. Над землею карикатурний чоловічок-учений почу­хав голову і розірвав свої записи.

— Дуже забавно,— похвалив Артеміс.

Батлер роздивився голограму.

— Я брав участь у достатній кількості операцій, щоб зрозуміти, що в цій стратегії існує велика дірка, Артемісе.

— Невже?

Батлер піднявся на коліна, провів по траєкторії зонду пальцем.

— А що, як зонд потрапить до одного з підйомни­ків Народу? Щойно він проб’є стіну, можна вважати, що потрапив на експрес до Небесного міста.

Артеміс лишився задоволеним такою спостереж­ливістю охоронця.

— Так, звісно. Саме тому напоготові завжди сто­їть надзвуковий транспортер-перехоплювач, гото­вий відвернути масу розтопленого заліза, якщо в тому виникне потреба. За всіма людськими проек­тами спостерігають, і якщо вони вважаються загро­зою, їх тихо саботують. Якщо це не спрацьовує, під розтоплену масу підводять геологічний модуль ЛЕП і кількома прицільними зарядами спрямовують залі­зо в інший бік. Рудне тіло рухається в новому на­прямку, і Небесне місто врятоване. Звісно, ця апара­тура іще жодного разу не застосовувалася.

— Є іще одна проблема,— зауважила Холлі.— Мусимо враховувати втручання Опал. Вона явно до­помогла Джованні Зіто пройти крізь кору, може, на­віть ельфійським лазером. Можна припустити, що вона і зонд удосконалила, тож фальшиві сигнали Фоулі робот не сприймає. Отже, її план — привести зонд до Народу. Але як?

Артеміс запустив третю голографічну анімацію, закривши перші дві. Це була тримірна проекція фер­ми Зіто «Земля» і кори з мантією під нею.

— Ось що я думаю,— сказав він.— Зіто з допомо­гою Опал розтопить рудне тіло ось тут. Воно почне опускатися зі швидкістю п’ять метрів за секунду до земного ядра і, дякувати Кобой, передаватиме точні дані. Тим часом Фоулі вважає, що його план працює

ідеально. На глибині ста шести миль маса металу підходить дуже близько до головного підйомника Е7, що веде до Південної Італії. Вони йдуть пара­лельно сто вісімдесят шість миль, а тоді знову роз­ходяться. Якщо Опал проб’є розколину між цими двома тунелями, залізо потече шляхом найменшого опору і потрапить до підйомника.

У Холлі підкосилися ноги.

— До підйомника і прямо до Небесного міста.

— Саме так,— погодився Артеміс.— Цей підйом­ник спускається по діагоналі на тисячу двісті метрів і закінчується за п’ятсот метрів від самого міста. В порожньому тунелі рудне тіло може розвинути таку швидкість, що знищить добру половину міста. А те, що лишиться, почує весь світ.

— Але ж у нас зміцнені стіни! — запротестувала Холлі.

Артеміс знизав плечима.

— Холлі, немає такої сили на землі чи під нею, яка могла б зупинити сто мільйонів тон розтопленого гематиту на великій швидкості. Усе, що трапиться на його шляху, буде знищено. Більша частина заліза по­верне і потече тунелем далі, але й того, що витече, буде достатньо, щоб знищити зміцнені стіни.

Усі присутні подивилися, як на комп’ютерній си­муляції Артеміса розтоплене рудне тіло зносить за­хисні конструкції Небесного міста, і всі електронні сигнали ельфів підхоплюються зондом.

— Ви бачите, що втрати становлять п’ятдесят вісім відсотків,— сказав Артеміс.— А може, і ще більше.

— Як Опал може це зробити, щоб її не засікли датчики Фоулі?

— Дуже просто,— відповів Артеміс.— Вона вла­штовує спрямований вибух на глибині шістсот шість миль. Таким чином, коли Фоулі його зареєструє, буде вже запізно щось робити.

— Тож нам потрібно