Йон Колфер - Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер

хочу, щоб мене відправили у відставку на підставі психіч­ного розладу.

— Так, Чіксе, тільки між нами. Усі мають право на невеличкий психічний розлад. Тим більше сьо­годні.

— Це просто смішно. Особисто я не вірю.— Чікс спробував зневажливо розсміятися.

— Що смішно? — гримнув Фоулі.— Чому ти не ві­риш? Розказуй, Чіксе, бо я зараз вирву цей інтеркомівський кабель і тебе ним проштрикну!

— Нас не підслуховують?

— Ні! — закричав кентавр.— Не підслуховують! Кажи. Передавай повідомлення Мульча.

Чікс глибоко вдихнув і на видиху швидко промо­вив:

— Опал Кобой повернулася.

Фоулі почав реготати десь від копит, і доки сміх дійшов до рота, він був уже голосним і нестримним.

— Опал повернулася! Кобой повернулася! Тепер я зрозумів. Мульч тебе надурив, щоб украсти тран­спортер. Він зіграв на твоєму страху перед тим, що Опал отямиться, і ти купився. Опал повернулася! Не сміши мене.

— Саме так я йому і сказав,— похмуро відповів Чікс.— Навіщо ж так реготати? Он, увесь екран за­плювали. Знаєте, я теж маю почуття.

Фоулі замовчав. Сміх був несправжнім, просто вилилися емоції. Переважно смуток з домішкою розчарування.

— Гаразд, Чіксе. Я тебе не звинувачую. Мульч ду­рив і набагато розумніших за тебе.

Чікс не відразу зрозумів, що його образили.

— А може, це правда,— надув він губи.— Може, це ви помиляєтесь. Це ж можливо, самі знаєте. Опал Кобой вас надурила.

Фоулі відкрив іще одне вікно на екрані.

— Ні, Вербіле, неможливо. Опал не могла повер­нутися, бо саме зараз я на неї дивлюся.

Пряма трансляція із клініки Аргона показала, що Опал досі перебувала в комі. Кілька хвилин тому вона пройшла перевірку на ДНК.

Куди й поділася вся Чіксова зухвалість.

— Повірити не можу,— пробурмотів він.— Мульч здавався таким щирим. Власне, я вирішив, що Холлі в небезпеці.

Фоулі махнув хвостом.

— Що? Мульч сказав, що Холлі в небезпеці? Але ж Холлі загинула. Вона мертва.

— Так,— похмуро кивнув Чікс.— Мульч брехав як рудий собака. Без образ.

Звісно! Опал підставила Холлі, щоб її звинувати­ли у смерті Джуліуса. Такий жорстокий жарт цілком у дусі Опал. Якби ж її не було прямо перед ним. ДНК ніколи не бреше.

Чікс постукав по екрану, щоб привернути увагу Фоулі.

— Слухайте, Фоулі, пам’ятаєте, що ви обіцяли? Усе лишиться між нами. Не потрібно, аби всі знали, що мене надурив гном. А то доведеться мені зішкрібати мишаче каррі з тротуарів після матчів із кранчболу.

Фоулі неуважно зачинив вікно.

— Гаразд. Між нами. Так.

Опал під охороною. В цьому можна не сумнівати­ся. Втекти вона не змогла б. А якби втекла, то цей зонд був би набагато гіршим, ніж здається. Не могла вона втекти. Неможливо.

Але в ньому вже прокинувся параноїк. Можна зробити кілька невеличких тестів, щоб остаточно переконатися. Потрібно отримати авторизацію, але якщо він помиляється, про це ніхто не мусить дізна­тися. Якщо ж має слушність, то хто перейматиметь­ся через кілька годин комп’ютерного часу?

Кентавр відкрив базу даних спостереження і ви­брав відео з тунелю, де загинув Джуліус. Хотів дещо перевірити.

Непозначений на карті підйомник, три милі під Південною Італією

Украдений транспортер просувався до поверхні. Холлі летіла так швидко, що рухалися б вони трохи швидше, і вона спалила б коробку передач чи вріза­лася б у стіну підйомника. Час важливий, але неба­гато від них буде користі, якщо їх доведеться зі­шкрібати зі стіни.

— Ці старі агрегати використовуються переважно для зміни вартових,— пояснила Холлі.— ЛЕП при­дбала їх на аукціоні потриманих кримінальних засо­бів пересування. У цього транспортера форсований движок, щоб митники не впіймали. Він раніше на­лежав контрабандистам, що перевозили каррі.

Артеміс принюхався. В кабіні досі тримався лег­кий запах спецій.

— Навіщо перевозити каррі контрабандою?

— Супергострий каррі в Небесному місті заборо­нений. Ми живемо під землею і маємо бути обереж­ними з газами, якщо ти мене розумієш.

Артеміс зрозумів і більше не розпитував.

— Потрібно визначити місце перебування транс­портера Опал раніше, ніж ми вилетимо на поверхню і розкриємо свої позиції.

Холлі зупинилася поряд із невеличким озерцем чорного мастила, потік повітря від транспортера здійняв хвилі.

— Артемісе, здається, я вже казала, що в неї особ­ливий транспортер. Його не можна відстежити. У нас немає таких складних детекторів. Опал зі свої­ми піксі можуть сидіти за рогом, і наші комп’ютери їх навіть не помітять.

Артеміс схилився над панеллю контролю.

— Ти не з того боку заходиш, Холлі. Нам потріб­но визначити, де її транспортера немає.

Хлопець запустив різні сканери, шукаючи залиш­ки певних газів у радіусі ста миль.

— Думаю, можна припустити, що транспортер Опал перебуває дуже близько до Е7. Може, прямо на вході, і нам усе одно лишається багато роботи, якщо пам’ятати, що розраховувати ми можемо лише на власні очі.

— Саме це я і кажу. Але ти продовжуй, здається, ти щось придумав.

— Отже, я використовую обмежені сенсорні мож­ливості транспортера, щоб проскакувати частину шахти вгору до самої поверхні та вниз миль на три­дцять.

— І що ти сподіваєшся знайти? — роздратовано кинула Холлі.— Дірку в повітрі?

Артеміс посміхнувся.

— Точно. Розумієш, повітря складається з різно­манітних газів: кисню, водню тощо. Але транспортер Опал не дозволяє помітити ці гази всередині кор­пусу. Тож ми знайдемо невеличке місце, де немає звичних газів...

— І ми знайдемо захищений транспортер! — ви­гукнула Холлі.

— Саме так.

Комп’ютер швидко закінчив сканування і вивів модель навколишнього простору. Кожен газ позна­чався певним кольором.

Артеміс увів команду шукати аномалії. Знайшло­ся три, одна була з високим умістом окису вуглецю.

— Це може бути аеропорт. Багато вихлопних га­зів.

Друга аномалія — велика ділянка, де газів було зо­всім потроху.

— Вакуум, можливо, комп’ютерна установка,— прокоментував Артеміс.

Третя аномалія була невеликою, зовсім поряд із входом у Е7, і газу гам, здається, не було зовсім.

— Ось вона. Розмір приблизно схожий. Вона на північ від входу до шахти.

— Молодець,— плеснула його по плечу Холлі.— Летімо.

— Тобі ж відомо, щойно ми сунемо носа до голов­ної системи підйомників, Фоулі нас помітить.

Холлі дала двигунам кілька секунд, щоб прогрі­лися.

— Запізно вже хвилюватися. Небесне місто за шістсот миль звідси. Доки вони сюди дістануться, ми станемо або героями, або злодіями.

— Ми вже злодії,— зауважив хлопець.

— Це правда,— погодилася Холлі.— Але скоро ми можемо перетворитися на злодіїв, яких ніхто не переслідує.

Поліцейська Плаза, ельфи

Опал Кобой повернулася. Хіба це можливо? Ця дум­ка не давала Фоулі спокою, тягнула за