Олександр Остапович Авдєєнко - Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко

очеретяних пресованих плит, обмазаних глиною. За короля Михая і його бояр тут сяяло вогнями «Тіволі», найбільше місце розваг на Нижньому Дунаї. Веселі рибалки могли у глухому «Тіволі», як і в Бухаресті, з шиком прогуляти великі гроші, потанцювати в дансінгу, послухати знаменитий циганський оркестр, пограти в рулетку, провести ніч або годину в окремій келії з красунею на свій смак. Рибалки розважалися в «Тіволі» не часто, тільки з нагоди щасливого лову білуги чи осетра.

Постійними відвідувачами «Тіволі» були скупники ікри та червоної риби, власники суден, любителі дунайської екзотики, американські, німецькі, французькі, італійські та скандинавські туристи, контрабандисти, високооплачувані сезонні дами з Бухареста, здатні порозумітися всіма європейськими мовами, і недорогі постійні жительки Ангори — циганки,

Давно вже на заставі ніщо не нагадує про «Тіволі». Безслідно вивітрився звідси дух місця для розваг, і все-таки ні-ні та й згадає хто-небудь «Тіволі» недобрим словом. Старшина застави, помітивши у своєму господарстві, на конюшні, в коптьорці, на складі чи в казармі безладдя, докірливо дивлячись на солдатів, розпікає їх: «Що ж ви, товариші, робите, га? Де ви, у «Тіволі» чи у військовому підрозділі?!» Та й самі солдати часом покрикували один на одного: «Ей, голубе, не розводь «Тіволі!»

«Тіволі» не лише на заставі було універсальним словом, яке викривало і таврувало все, що виходило за норми. Базік, ледарів, п'яничок, хвальків, любителів пошуміти рибалки називали «тівольщиками». Спекулянти і хапуги теж були «тівольщики». Монахинь з монастиря ігумені Філадельфії називали «тівольщицями». Або з додатком: чорнохвості «тівольщиці».

Ангора — велике, розкидане по обочині дунайського шляху, селище. Заснували його двісті років тому російські втікачі, люди старої віри. Живуть тут рибалки, садівники, виноградарі, бондарі, теслярі, лісоруби, мотористи, добувачі очерету, звіролови. У ті часи, коли Ангора входила до складу королівської Румунії, багато рибалок ходили з контрабандою в Одесу, Варну, добиралися до Туреччини.

Майже вся Ангора порізана каналами і протоками, мало не біля кожного будинку є причал і просмолений човен. Саморобні дощані містки перекинуті з берега на берег. Сади і виноградники спускаються до самої води. Деякі протоки обміліли, поросли осокою, очеретом, вкрилися ряскою і ліліями. Але більшість глибоководні, чисті і по них можна вийти на Дунай не тільки рибальським човном, а й катером. Це маленьке, непоказне містечко, його давно й уперто називають «Російською Венецією».

На щедрому дунайському сонці провітрюються, сушаться великі й малі, старі і нові капронові рибальські сіті. Вони лежать на набережних у центрі містечка, довкола рибного заводу, біля прикордонної застави, біля пристані, під вікнами райкому партії, на головних вулицях і в глухих провулках.

Сіті, сіті, сіті!.. Ангора наче вкрита павутинням, немов кокетливо ховається під вуаль. Майже тисяча сітей і стільки ж човнів завжди в роботі.

Сіті і човни — ось герб Ангори. Човни, човни, чорні, важкі, гостроносі, плавневі плоскодонки, кільові, парусні і моторні. Снують туди й сюди по каналах і протоках, з Дунаю в Дунай. Прикуті до причалів. Лежать на березі догори кілем, проконопачені волокном морського канату, облиті чорною глянцевою смолою.

На світанку каравани рибальських човнів виходять з водяних вулиць і повільно зникають у рукавах Дунаю, за островами, в плавнях, на узмор'ї.

Ввечері повертаються з уловом. Причалюють до пристані рибного заводу. Сріблясту тріпотливу рибу згрібають у корзини, відправляють на лід у сховище, на сортування, засолку, консервування чи в трюми самохідних барж.

Недалеко від Ангори узмор'я і непрохідні плавні, жіночий монастир, гніздів'я мільйон птахів, державний кордон з румунською Добруджею і міжнародний шлях, яким за добу проходять десятки суден під прапорами дунайських і не дунайських країн.

У цьому неповторному містечку і охороняв Смолярчук державний кордон.

Смолярчук збіг з ґанку і, козирнувши у відповідь на привітання вартового, що ходив туди й сюди берегом дунайської протоки, стрибнув у катер, що м'яко рокотів мотором.

Повільно, лишаючи позаду косі вали, катер прямував вузькою протокою, по самому центру Ангори, по центральній водяній вулиці.

Жителі Ангори, і старий і малий, знають Смолярчука, всі, хто стоїть на березі, вітаються з ним, знімаючи кашкети, кепки, панами. Смолярчук знає кожного не тільки на прізвище, але й по імені й по батькові.

Біля пристані рибного заводу розвантажували сейнери. Свіжу рибу подавали конвейєрними ковшами на-гора, на другий поверх.

Майстер, який приймав улов, схопив величезного осетра за зябра, підняв його над головою і, сміючись, показав Смолярчуку:

— Закидай вудочку, начальник, я одвернуся.

Смолярчук відповів з перебільшеною, явно навмисною серйозністю:

— Дарова рибина, кажуть, в горлі застряє.

— Брехня. Якби це правда, то в нашому місті не лишилося б жодного цілого живота. Кидай гачок, та швидше!

— Іншим разом, Єгоре Варламовичу. Носити вам, не переносити!

Катер попрямував далі. Повз нафтобазу і повз величезний навіс, під яким жінки плели сіті, пірнув під міст і різко уповільнив хід.

Огрядна молодиця, високо підіткнувши квітчасту спідницю, з силою вибивала вальком білизну, кинуту на кам'яну кладку.

— Добрий ранок, Степанидо Петрівно!

Вона випросталася, повернулась обличчям до молодого прикордонника, витерла спітніле обличчя краєчком хустки, лукаво примружила очі і сердито сказала:

— Помітив таки! Слава Ісусу!

— Що? — нічого не підозрюючи, перепитав Смолярчук.

— Зворотний бік місяця, кажу, одразу помітив, а от на чільний не звертаєш уваги. Спасибі й на тому.

Вона веселим сміхом провела зніяковілого прикордонника.

Смолярчук вирулив на велику дунайську дорогу, віддав штурвал мотористові і запалив.

Швидкохідний катер прокладав глибоку і широку борозну по головному руслу Дунаю. Мимо пропливали великі й малі острови: порослі очеретом, лугові, затоплювані навесні великою дунайською водою, плавневі непрохідні, всіяні комарами, і острови, вкриті молодими садами і захищені від повені дамбами. Милували око свіжовибілені хати з волошками на віконницях, з гніздами лелек на очеретяних, акуратно підстрижених дахах.

Вибралися на