Оршуля Фаріняк - Айхо, або Полювання на шпигуна

Як ти знаєш, я поїхав з Майстром Каро до Шанталії. Закінчив Університет Тіней. Скоро забув про страхи, навіть почав забувати про те, що Арахнід. Став Майстром, шанованою людиною, почав навчати дітей. Але ще й досі шкодую, що тоді забракло духу вмовити Ка-Бо поїхати зі мною. Я так боявся, що він зможе переконати лишитись. Гірко усвідомлювати, що не доклав усіх зусиль. Утік від товариша.

Як бачиш, мені так і не змогли допомогти повністю позбутися здатності трансформуватись на Арахніда, але вчителі зупинили процес безконтрольного перетворення. Я можу і надалі залишатись в тілі людини, а при бажанні ставати павуком. Та я вже декілька років не перетворювався і майже забув, що вмію це робити. Повірив, що такий, як усі. І от сьогодні… Все нагадалось. І та нестримна лють, яка приходить разом з павуком, мене лякає. Я не хотів, щоб хтось дізнався…

— Майстре, але це ж ви допомогли Делеї вибратися з пастки і врятували мене!

— Так… Але… Айхо, я хотів розповісти тобі ще дещо. І вибачитись, що направив вас з Зуфаром до зачиненого входу Вежі.

— Та, дурниця, — відмахнувся я, а сам аж здригнувся, згадавши дзеркальне підземелля.

— Коли я спустився у псевдо-колодязь, — почав Авгус, — майже одразу вистежив викрадачів. Відчуття павука не підвели. Я ще не бачив зрадників, але вже міг чути. Вони поводились безпечно, бо не підозрювали, що їх підслуховують. Голос Майстра Спока упізнав одразу. А от другий, ще юний, але вже владно-металевий — чув наче вперше. Він потішався над якимось старим. Сказав так: «Пихатий всезнайка потрапив на гачок. Уявляєш, дав на роздуми три дні. Готовий обміняти мої знання про ЗГУБУ на нашу свободу. Старий і не підозрює, що я вже і без нього підготував шляхи до відступу. Трохи промучився з патрулем, але тепер нам ніхто не перешкоджає і пустоголова Делея нарешті не плутається під ногами. Завтра прибуде корабель і ми нарешті заберемося звідси. А старий хай думає, що через три дні я прийду і в обмін на свободу розповім, що шукають жерці.

— То він про нас знає?! — жахнувся Спок.

— Заспокойся, — холоднокровно перебив молодий. — Він чесно чекатиме три дні. Бо впевнений, що я прийду. Він же Лицар, Майстер! — і незнайомець хижо розреготався.

Розмова змовників настільки захопила мене, що я не відразу вловив дивний звук, що долинав з протилежного боку коридору. Коли розчув нарешті слабкий голос Делеї, не роздумуючи кинувся на допомогу. Ці покидьки замурували бідолашну в ніші стіни так, як і тебе. Благо, я з’явився вчасно. Коли розбив кладку, дівчина була ледь жива. Я підхопив непритомну білявку на руки, але дорогу перегородив Спок. Зрадник розумів, що не може випустити нас живими. Але Спока занапастила самовпевненість. Він знав, що, як Майстер, сильніший за мене, але не знав, що насправді має справу з Арахнідом. Коли зрадник в чергове намагався поранити беззахисну дівчину, я не витримав і трансформувався…

Шансів у Спока не залишилось… Він загинув.

В цей момент опритомніла Делея. Коли бідолашна побачила велетенського павука, то стрімголов кинулась навтьоки. Я не став наздоганяти… Потрібен був час, щоб повернутись до людської подоби, але отримане поранення заважало перетворенню. Згодом я почув ваш з Зуфаром прихід. Тепер заспокоївся, бо знав: Делея має захисників. Я ж мав відшукати іншого зрадника. Але перед тим поховав Спока. Чуття павука підказувало, що другий темний ще у підземеллі. Але замість жерця наштовхнувся на тебе. Решту ти знаєш… — Авгус тяжко зітхнув. — Я знову вбивця, Айхо, знову…

— Майстре, ви ж врятували нас з Делеєю!!! — поквапився я зупинити неприємні спогади вчителя. — І ви знаєте, що я нікому не розповім. Все залишиться, як раніше. Ви — Майстер Авгус, улюбленець спудеїв, шанований вчитель Університету Природознавства.

Авгус сумно всміхнувся.

— Не треба, Айхо. І ти, і я розуміємо, що вже не буде так, як раніше. Тим більше, що насувається війна. Вона несе переміни. Тривожні переміни… Навіть цей ранок, — синій погляд замислено потонув у вікні, — ніхто не знає, що принесе він.

Я аж здригнувся. Ранок!!! Зовсім забув, що мав забрати в Майстра Каро дозвіл для сестри Ортаха. Без нього Ортах не допоможе посадити Делею на корабель. Хоча… тепер не знаю, чи подруга в стані подолати небезпечну подорож. Зараз вона спить і це на краще. Хай набирається сил. Я ж займусь дозволом.

— Майстре, мушу бігти. Але…

— Кажи.

— Чи не могли б ви приглянути за Делеєю, доки я повернусь?

— Не хвилюйся, з нею усе гаразд. Зараз сон для неї найкращий лікар. Але я пригляну. Біжи.

— Дякую, Майстре.

Я чимдуж побіг до Каро, благаючи небеса, щоб застати його в будинку. Але Майстра вже не було. Що ж робити, тепер до Каро не пробитись. На Раду ніхто не пустить. От халепа! Але з голови не виходила розповідь Авгуса. Про якого старого говорив шпигун? В Університеті кожен другий Майстер поважного віку, на кожного можна сказати „старий“. Але хто з Майстрів погодився піти на домовленість зі зрадником? Кому найбільше потрібно знати, що шукають жерці? Комусь із Ради Університету? Але ж до неї входить і Каро, і дід. Ні, не може бути… Якби ж знайти Майстра Каро…

— Дивись, куди йдеш! — обурився старшокласник.

— Вибач, — бовкнув я і, ввігнувши голову, поспішив забратися геть.

— Ану стій! Ти ж Айхо?

— Так…

— От ти мені й потрібен.

— Але я ж вибачився!

Старшокурсник вишкірився: