Генрі Райдер Хаґґард - У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

— Але ж Деча твій чоловік, пані.

— У Дечі багато дружин, пане, — і вона вказала поглядом на кількох, найвродливіших із присутніх жінок, — бо бог поблажливий до свого верховного жерця. Відтоді, як мене прив’язали до скелі між вічних вогнів, було вісім таких весіль; утім, деякі наречені були віддані іншим жерцям, а деяких пожертвували за спробу втечі або іншу провину. Пане, — продовжувала вона, знижуючи голос до того, що я ледве розібрав її слова, — стережися. Якщо ти не бог, який сильніший за Хоу-Хоу, що б ти тут не побачив — не піднімай руки, навіть голосу. Інакше тебе розтерзають на шматки! Шшш… Говорімо про інше… Він стежить за нами… О, пане, якщо можеш, врятуй мене і мою сестру!

Справді, Деча залишив свою пані і підозріло дивився на нас, мабуть, спіймавши якесь слово. Але Ханс не ловив ґав, він то з шумом упускав свою чарку, то гуркотів стільцем, що відволікало від нас напівп’яну увагу Дечі і приглушувало нашу розмову.

— Тобі, здається, подобається пані Драмана, о швидкокрилий Вітре, — усміхнувся Деча. — Нічого, я не ревнивий і охоче надаю моїм гостям все найліпше. Але пані Драмана сама знає, що чекає того, хто вишіптує таємниці, а тому ти можеш говорити про що завгодно з нею, о, маленький швидкокрилий Вітре, — і він кинув на мене косий погляд, від якого мені зробилося вельми ніяково.

— Я розпитував пані Драману про дерево Видінь, — невинно відповів я.

— Он як? Мені здалося, що ти питав зовсім про інше. Добре, в цьому немає ніякої таємниці; завтра Драмана покаже тобі дерево і все, що тебе цікавить, бо я і мої побратими займемося іншими справами. До речі, зараз з’явиться Чаша Видінь — відвар із плодів цього дерева; його ти маєш покуштувати, о, непитущий, і ти, і твій жовтий карлик, — в ім’я бога, перед лицем якого ми невдовзі з’явимося.

Я поспішив заявити, що втомився і не хотів би тепер турбувати бога своїми подяками.

— Кожен, хто з’явиться сюди, має постати перед богом, — відповів Деча, пильно дивлячись на мене. — Вибирай: живим ти хочеш з’явитися перед Хоу-Хоу або мертвим?

Я подумав про те, що тепер саме час нагадати про те, хто я такий, і, дивлячись в очі цій нечемній тварюці, тихо запитав:

— Хто тут говорить мені про смерть, мабуть, не знаючи, що я сам володар смерті? Або він хоче розділити долю своєї собаки? Знай, о служителю Хоу-Хоу, що небезпечно лякати нас — мене або Володаря Вогню, — бо ми на загрози відповідаємо блискавками.

Це зауваження справило належне враження. Деча відразу затих; його рухи зробилися майже запопадливі, особливо ж коли Ханс став поряд зі мною, тримаючи в простягнутій руці коробочок із сірниками; все товариство боязко дивилося на таємниче вмістилище вогню, не підозрюючи, що друга рука, безтурботно засунута до кишені, стискала ствол чудового кольта. (До речі, рушниці, які ми не могли взяти із собою на бенкет, ми заховали в ліжку зарядженими, зі зведеними курками, так що якби хтось надумав їх помацати, вони б вистрілили в необережного злодія).

— Вибач, пане, — сказав Деча. — Якщо мої слова образили мого могутнього гостя, це все пиво винне.

Я приязно вклонився, але мимоволі пригадав стародавнє латинське прислів’я, що вино відкриває правду. Потім, щоб змінити небезпечну тему, він вказав жестом на куток кімнати, де з’явилися двоє чарівних дівчат у легкому одязі та з вінками на головах; вони несли велику чашу із зеленкуватою рідиною, в якій плавали червоні квіти. Граційним розміреним рухом подали вони чашу Дечі; бенкетуючі, хто тільки не був дуже п’яний, підвелися, схилилися над чашею і двічі вигукнули хором:

— Кубок мани! Кубок мани!

— Пий, — сказав мені Деча. — Пий за славу Хоу-Хоу. — Потім, помітивши, що я вагаюся, додав: — Ні, я відіп’ю першим, щоб довести тобі, що це не отрута, — і, прошепотівши: — О дух Хоу-Хоу, зглянься на жерця твого! — випив чималу порцію.

Дівчина піднесла чашу до моїх губ: я відпив, показуючи рухами горла, неначе роблю великий ковток, насправді проковтнув тільки крапельку. Напій на смак нагадував шартрез. За мною була черга Ханса. Я шепнув йому через плече “Вінле”, що бурською говіркою означає “трішки”, й оскільки я повернув голову, стежачи за ним, думаю, що він виконав мою пораду. Чаша обійшла всіх присутніх. Дівчата, які принесли її, допили залишки.

Це було останнє, що я побачив. Хоч і мало я випив, ця крапля вдарила мені в голову і неначе затьмарила свідомість. У моєму мозку виникли дивні видіння-марення: образи, прекрасні і потворні; пильно дивилися на мене обличчя моїх знайомих і ще інші, ніколи раніше не бачені мною лиця. Постаті рухалися, сходилися, і ось між ними почали розігруватися всілякі драми — драми війни, кохання, смерті, і все це було виразно, як у кошмарі.

Аж раптом марення минуло і змінилося відчуттям великого спокою; до мене повернулася здатність спостереження, неначе ще загостреніша.

Оглядівшись навколо, я переконався, що напій на всіх подіяв так само. Спершу всі виявляли ознаки сильного збудження, потім вгамувалися і сиділи нерухомо, неначе статуї,