Валерій Павлович Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

- Що ви кажете? Спасибі, бо ще встигнемо оцей ваш, як його, котрий екзіт, загнати в кошторис.

- Рано радуетесь. На Западе с этим очень строго. Сойдутся цифры - распишитесь в ведомости. Не сойдутся - в грызло!

- Що, так одразу і в гризло?

- Ну не совсем так. Это я образно. Просто сошлось - есть оплата и новый заказ, не сошлось - нет ни бабок, ни заказа.

- Н-да… Європа, я вам скажу. А у нас навіть курви без передоплати не дають.

- А у вас в селе и такой сервис есть? - пожвавішали “специ”.

- Є. У нас усе, що хочеш, є. Навіть уроки естрадного вокалу. І ті, про кого ви питали, теж є. Та вже десь котрий день не видно. Мо’, в область майнули, а мо’ і в Київ - на підвищення кваліфікації.

- А, ну ладно. А насчёт девочек, так вы не лезьте в НАТО - и проблем не будет. Ну что - наливай?

- Аякже!

- Стоп! Та куди ж ти, опудало москальське, гранчака тягнеш?

- А что - тебе жалко?

- Та до чого тут жалко! Хіба ж можна отак - на вису наливати?

- А почему нельзя? Что, плохая примета?

- Дуже погана. На вису тільки на кладовищі наливають. Бо там столів не накривають.

- Хм-м-м… а у нас всегда так наливают…

- От того у вас там усе отак от - сторч головою.

- Чего-чего? Да на себя посмотрите!…

- Брек! Ану розійшлись у різні кутки і тихесенько п’ємо!

На жаль, дискусія між нашими і їхніми на найцікавішому місці вийшла за межі мого слуху - бо вся соціологічна братія рушила протруситися після шашликів. Але я нічого не втратила, бо коли підсіла до родича, то почула, як “правий” говорить йому:

- Знаєте, як наш лідер оцю публіку називає, котра соціологи?

- Не чув.

- Наперсточники! З ними - скільки грошей не кидай, а всі у них у кишені будуть. От як ви вважаєте, пане владо, на минулих виборах у Верховну Раду з кого оці соціологи найбільше здерли?

- Звичайно, з того, хто найбільше голосів набрав. Логіка.

- Подаруйте вашу логіку Петі Гітлеру, бо так у лейтенантах і посивієте. Найбільше вони заробили якраз на тих, хто пролетів, мов фанера над Парижем.

- Та ви що! А як це так?

- Талант, пане владо, талант! Такого замовникам наспівали, що ті їм одразу всю суму передоплатою скинули.

- Багато скинули?

- Що вам скажу - от ми школярикам по п’ять копійок за наклеєну листівку платимо. Від себе, можна сказати, відриваємо. Плачемо отакими… ні, о-о-отакими сльозами, що діток ображаємо, але більше нема. А ці - наперсточники - чемоданами гонорар беруть. Як скажу суму прописом - все одно не повірите. З автоматом Калашникова стільки за п’ять років не заробиш, навіть якщо виключно “обмінки” грабувати.

Мій чесний Шериф ухопився за голову:

- Господи, що ж це робиться? У нас у Великих Колодах колись, ще за радянської влади, мій двоюрідний дядько дав за дочку в посаг три кіла червінців. Червінців, а не сотенних і навіть не двадцятьп’яток. І що? Ще оркестр “вишибального” маршу не дограв, а вже йому на голову обехаес з прокуратурою і районне кадебе. А тут - чемоданами! Кінець світу! І хоча б на користь, а то ж - на вітер! І що, ради на них немає?

- Звідки? Це ж вам не кримінальний елемент. А за їхні художества статті не передбачено. Це тільки комуняки колись голові колгоспу або директору заводу за приписки строк давали. А ці - що вам треба, те й намалюють. А народ вірить!

- Ну добре, народ вірить. А ті, котрі замовляють, чого мовчать? Це ж аферизм!

- По-перше, мовчать, бо куди з такою скаргою підеш? У податкову інспекцію? Не смішіть! Звідки у скромного нардепа з зарплатою півтори тисячі гривень зайвих п’ять мільйонів доларів віднайшлося, та ще й не задекларованих!

- Ні, це вже точно кінець світу. Наші бабці он тридцяти гривень прибавки до пенсії котрий рік чекають. А вони - мільйонами розкидаються!

- Пане владо, ви аніж отут-от теревені слухати, пройшлися б назирці за тими наперсточниками, бо раптом хтось із них після літра випитої і пів поросятка з’їденого теж у якійсь копанці втопиться, а вам відповідати!

Тут і я свої п’ять копійок встромила:

- А що - по-вашому Кульок у копанці втопився?

- Ні, не втопився.

- Чому ви так вважаєте?

- Бо він - лайно. А воно не тоне.

- Жартики у вас, шановний. Мій Коханий почервонів би. Котрий кнур!

- Привіт йому. Він, здається, єдиний політично не заангажований у ваших Великих Колодах. Бо решта вже продались. Або набивають ціну.

- Що за натяки? - насупив брови Шериф. - Як усі, то і я?

- Боронь Боже! Я виключно про відсутніх.