Лоретта Граціано Брюнінг - Керуй гормонами щастя

сприймаємо як належне. Коли дізнаєшся про перепони, що з ними їм довелося стикнутися, так і хочеться вибухнути агресивною тирадою на адресу системи. Але ці люди залишалися зосередженими на деталях проблеми, долали схильність до негативного мислення, що закладена всередині кожної людини, та продовжували вперто рухатися до своєї мети попри невизначеність соціальних винагород.
Фільми

Life Story (Історія життя)

Документальний фільм «Історія життя» легендарного телеведучого Девіда Аттенборо розповідає універсальну історію, яка об’єднує кожного з нас із усім живим, що існує на планеті. У шести серіях показані етапи життя різних видів тварин – від народження до генетичного безсмертя. Навряд чи когось залишить байдужим четверта серія під назвою «Влада». У ній настільки тонко показано боротьбу тварин за соціальне домінування, що ви нарешті будете здатними прийняти цей факт та припинити чіплятися за зручну ідею, ніби прагнення до влади – то породження нашого суспільства.

Девід Аттенборо знайомий багатьом як телеведучий, але мало хто знає, що він одним із перших (ще в 1950-х) почав знімати документальні фільми про життя в дикій природі. Девід постійно використовував технічні новинки, що дозволяли більше дізнаватися про поведінку тварин та їхні способи виживання. Проте він не піддався модній тенденції надати життю тварин фльор романтизму та очорнити людину. Аттенборо правдиво показує конфлікти, що виникають у тваринному світі, і це допомагає нам краще зрозуміти свого внутрішнього ссавця та керувати ним, усвідомлюючи, що у всьому винні наші внутрішні імпульси, а не зовнішні обставини. Історія життя самого Девіда Аттенборо розказана в книжці Life Stories («Історії життя») і однойменному фільмі.

Longitude (Довгота)

Якщо вам довелося потерпати через несправедливість бюрократичної машини, ви зможете гідно оцінити історію винахідника, якому відмовили в заслуженій грошовій винагороді. Цей історичний телевізійний фільм знято за однойменним романом Дави Собел. Сьогодні визначення географічних координат не викликає жодних ускладнень, але 1714 року далекі плавання були досить ризикованими, оскільки моряки не мали надійного способу визначення довготи. Британський парламент запропонував грошову винагороду тому, хто винайде надійний метод, що дозволятиме кораблям безпечно повертатися до порту.

Одним із можливих рішень було створення морського хронографа. За це завдання взявся простий тесля Джон Гаррісон. Прилад, що був зроблений теслею, довів свою працездатність на практиці в морській подорожі, але спеціальна комісія, яка повинна була прийняти рішення про вручення винагороди, відхилила заявку. Гаррісон не здався і удосконалював свій винахід ще майже два десятиліття, проте щоразу комісія знаходила привід для відмови. Нарешті Гаррісон поскаржився королю Георгу III і у віці 80 років отримав заслужену грошову винагороду (але не ту, про яку оголошувалося офіційно).

Причина, чому члени спеціальної комісії гнобили Гаррісона, не даючи ходу його приладу та методу, є прозаїчною: вони захищали власні інтереси. До комісії входили переважно астрономи, що віддавали перевагу саме астрономічним методам визначення довготи, тоді як метод Гаррісона дозволяв обійтися без астрономії. За допомогою його приладу виміряти довготу міг будь-який неосвічений тесля або моряк, а це підривало цінність та престиж астрономічних навичок.

Цей момент не цілком ясно відображений у фільмі. Там продемонстровано вчених мужів Королівського наукового товариства в перуках та мантіях, тоді як Гаррісон не входив до їх числа. Освічена еліта не бажала, щоб найбільше відкриття того часу належало звичайному теслі, тому вони постійно змінювали умови, не дозволяючи Гаррісону отримати винагороду. Причому їх лякали не тільки його простий одяг та мова: вони побоювалися зниження власного статусу через те, що підвищиться статус когось іншого.

Можливо, консервативно налаштоване оточення відкидає вашу новаторську ідею. Водночас ви і самі можете виступати проти інновацій. Наша кар’єра будується на застосуванні певних методів, і не завжди поява нових прийомів викликає захват. Легко палати ненавистю до вчених мужів у перуках, коли ви дивитеся фільм, але водночас не звернути уваги на те, що ви теж вставляєте палиці в колеса тому новому, що зробить ваші методи роботи застарілими. Кожен новий метод має довести свою працездатність, і коли розгорається війна за захист власних інтересів, планка піднімається все вище.

Джон Гаррісон зрештою домігся свого, бо не припинив удосконалювати свій хронограф. Сьогодні його прилади можна побачити в Гринвічській королівській обсерваторії в Лондоні, де також можна зробити світлину на гринвічському меридіані, що проходить уздовж обсерваторії. Крім того, хронографи Гаррісона можна побачити на відео в YouTube.

Ця історія отримала продовження в наші дні. Майже 150 років хронографи Гаррісона припадали пилом у комірчині. Сьогодні вони виставлені на загальний огляд завдяки наполегливості та старанням ще однієї людини, про яку теж ідеться у фільмі. Під час Першої світової війни один із солдатів проходив лікування після контузії в Гринвічському військово-морському шпиталі. Він знайшов нікому не потрібні прилади, зрозумів їхню соціальну значимість і витратив кілька років на їхнє відновлення. Ця історія свідчить про те, що сьогодні ми користуємося різними подарунками цивілізації завдяки тому, що наші попередники доклали до цього неймовірних зусиль.

October Sky (Жовтневе небо)

В основу сюжету покладена реальна історія Гомера Гікема, що в підлітковому віці під враженням від запуску радянського супутника вирішив побудувати ракету. Крім того, для нього це було спробою втекти від суворої реальності. Головну роль у фільмі зіграв молодий Джейк Джилленгол. Це кіно про дружбу між хлопцями, що допомагають один одному опанувати фізику. Головний герой стикається з цілковитим нерозумінням з боку батька і долає безліч перешкод, щоб домогтися здійснення своєї мрії – побачити, як його ракети відриваються від Землі.

Сила Гікема полягала не тільки в знаннях, але також в умінні залучати до себе людей – однокласників, учителів, інженерів, жителів містечка. Дивно бачити, як він раз по раз отримує необхідну підтримку. Перед ним відкриваються нові можливості, і він не втрачає жодної з них. Чутки про нього поширюються, і все більше людей приходять подивитися на запуски ракет у Західній Вірджинії.

Батько Гікема відчуває свою відповідальність за безпеку: він управляє шахтою, де працює майже все населення невеликого містечка. Божевільна ідея сина може поставити під загрозу його стан. Хоча ми й обурюємося, що він стоїть на шляху прогресу, але чудово розуміємо: запуск космічної ракети – це ризикована справа, і сьогодні його навряд чи