Люко Дашвар - На запах м’яса
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Та я б вдавилася, якби в мене така мати була! Кажу — забирайся!
— Куди? Може, до себе візьмеш?
— Краще пса бродячого підберу! Бо ти… Ти не людина! Тварюка огидна!
— Дай гривню, не жлобися! — Волоцюжка знов налилася агресією, пішла на Майку, палицею розмахувала.
Та пропади ти зовсім! Майка бігла до зупинки маршрутки, дратувалася: Андрієві розказати!
Вони тепер говорили… Після лазаньї в італійському ресторані до ранку не розтискали обіймів, Андрій дивився на схудлу за тиждень розлуки на пару кіло сірооку Майку, розправляв пальцями русяве її волосся, напускав на Майчине обличчя.
— Сховай свої безсоромні очі…
— Навіщо?
— Тиждень не відгукувалася…
— Я не знала, що я Рита.
— Не виправдовуйся!
— Чому… я Рита?
— Не знаю. Зазвучало. Андрій-Маргарита… Квітка. Булгаков. Королева Марго. «Фауст». Читала?
— Ні…
— Кохана Фауста. Перша спокуса, запропонована йому Мефістофелем.
— Вони… були щасливі?
— Фауст звабив набожну дівчину. Вона народила позашлюбне дитя, за те її засудили на смерть.
— Жах…
— Годі, Рито. Ми ж не в Середньовіччі… — цілує Майку в очі. — Поспи… До роботи ще є пара годин.
— Прокинуся… А тебе нема.
— Тоді чекай на СМС, — відповідає без іронії.
Так просто — жити, дихати, колупатися з тими сертифікатами, битися над іспанською, тихцем класти в кишеню викладача черговий хабар, не помічати холодного Русьчиного погляду, бо знати — усе те околиці головної події дня: мобільний маякне — СМС… «Сьогодні до Славка. Чекатимеш, Рито?»
Славко — хірург. Дужий чолов’яга під сороковник із сильними руками. У вільний час малює чудернацькі натюрморти в майстерні на Ярославовому Валу, збирає там таких же затятих, як сам, прихильників лівої ідеї і Троцького, полюбляє міцні напої, тверезі розмови й дружину Богданку, що вона ходить у чорному.
— Чому ви увесь час мовчите? — питає Майку, коли вони з Андрієм приїжджають на дружні зібрання, де іноді суперечки про реальні перспективи соціальних змін у планетарному масштабі переростають у непримиренні інтелектуальні битви. — Не маєте думки?
— Хочу зрозуміти спочатку… — відповідає Майка. — …Що є головним. У чому м’ясо.
— Головне те, за що ви ладні померти! — стверджує Славко. — Ви б померли за можливість мати… «мерседес»?.. Чи за те, щоби власним тілом перекрити наркотрафік з Афганістану? Чи за те, щоби повесні бурульки не вбивали перехожих?..
Майка тихцем косує на Андрія — хіба вона винна, що всі вигоди й біди світу для неї тьмяніють у порівнянні з тим одним, за кого вона ладна… померти?
Іноді в майстерні Славка з’являється Руслана. Збуджено торочить про мілітаризацію праці й невідворотне насилля над мирним населенням під час громадянської війни. Майка не розуміє, Майці просто страшно, та поряд Андрій — і вона заспокоюється, намагається відволікти войовничу Вирву…
— Як твоя іспанська?
— Знову не ночуватимеш, — відсторонено констатує та.
— Ну… Як вийде…
Усе відбувається спонтанно й непередбачувано, та Майку не бентежить Андрієве світосприйняття: шлюб — фігня, кохання — союз вільних, претензії руйнують почуття, а гроші — то тільки засіб забезпечення відповідного рівня свободи, яку бажано витрачати на творення й пізнання, ніяк не на смертні гріхи… Зустрічалися на світанку до роботи, щоби хоч годину поніжитися в обіймах одне одного, чи надвечір, щоби розкошувати всю ніч. У вихідні Майка залишалася в Андрія на два дні, старанно повторювала завдання з іспанської, він підказував, підправляв вимову, бо знав не тільки англійську…
На початку листопада пили червоне терпке вино на низькій канапі. Андрій поклав Майці на коліна згорток.
— Що це? — усміхнулася.
— Подарунок. Сьогодні — рівно два місяці з часу нашої першої зустрічі у Славка…
Майка знітилася: от дурепа! І не згадала. І подарунка не має ніякого.
Зняла обгортку — книга.
— «Фауст» у перекладі Пастернака, — пояснив Андрій зі значенням.
— Про Маргариту?
— І про неї…
Майка згадала про несправедливо скривджену бідаху Маргариту за два тижні, у середині листопада. Холодно стало — вогкий сніг навалився на Київ, зледеніли шляхи, перехожих на вулицях поменшало.
Майка бігла до офісу, тривожилася: низ живота болить якось дивно. Паморочиться. Заскочила в аптеку, купила «Но-шпу» і тест на вагітність — до сумки вкинула і забула: відпахала в «Гібралтарі», де вже точилися розмови про новорічні сюрпризи і премії, відбарабанила пані Пілар про Мадрид і Сарагосу, помчала на кафедру, де зголоднілий науковий керівник очікував на чергове фінансове вливання. Віддала майже всю зарплатню — лишила собі тисячу. На два тижні вистачить на проїзд і бутери. Втомилася до смерті. Притяглася до гуртожитку, тільки впасти й відрубатися, та живіт пульсував. Знайшла тест і пігулки. «Но-шпу» заковтнула, з тестом до туалету попхалася.
До кімнати повернулася — ні жива ні мертва.
— Що з тобою? — спитала Руслана, побачивши у дверях бліду, розгублену Майку.
— Русь… Я вагітна, — прошепотіла ошелешена Майка.
— Андрій знає? — спитала Руслана, витримавши чималу паузу.
— Ні…
— І не кажи. Зроби аборт по-тихому і — прошу! — якось уже дбай про себе надалі!
— Дурня! Що ти кажеш? Я… Я ще не вірю, що в мене дитина буде, а ти вже — аборт! Чому Андрієві не казати?
— Андрій не хоче дітей.
— Ти звідки знаєш?
— А ти й досі його не зрозуміла?
— Не знаю, — геть розгубилася Майка. — Може, просто зателефонувати й запитати…
— Навіщо тобі ті розчарування?
— Та припини!
— Ми якось з Андрієм говорили… Про дітей.
— Коли це? А я де була? — Майка підозріло зиркнула на чорнявку.
— А тебе ще не було… поряд з Андрієм! Не намалювалася!
— І що він…
— Андрій… Він же особливий. «Якщо чоловік і жінка планують мати дитину разом, то й відповідальні за неї обоє, — сказав. — А якщо жінка чоловіка про те не питає, а просто ставить перед фактом — я вагітна, то це її власне рішення й вона має одноосібно нести за нього відповідальність».
— Так то ж до мене було, Русько! — зухвало вигукнула Майка. — Невже сама не бачиш? Андрій мене любить! І дитину від мене хоче!
— Помиляєшся, Гілка, — відказала Руслана холодно. — Проте…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.
