Агата Крісті - Кишеня, повна жита

лише через п’ять років ми відкрили, що… ой, не стану розповідати плітки. Нема нічого зануднішого, як слухати, коли люди розповідають тобі про місця та людей, яких ти ніколи не бачила і про яких нічого не знаєш. Пробачте мені, моя люба.

— А ваше село Сент-Мері-Мід справді приємне?

— Знаєте, я не дуже добре розумію, що ви називаєте приємним селом, моя люба. Воно дуже миле, я сказала б. У ньому живуть дуже приємні люди, і кілька надзвичайно неприємних людей також. Іноді там відбуваються дуже дивні події, як, до речі, і в інших селах. Людська природа однакова повсюди, ви зі мною згодні?

— Ви часто підіймаєтеся нагору й бачитеся з міс Ремсботтом, — сказала Пет. — Щодо мене, то я боюся її.

— Боїтеся її? Чому?

— Бо вона здається мені психічно хворою. Я думаю, вона опанована релігійною манією. А вам, бува, не здається, що вона… божевільна, ні?

— І в чому ви бачите її божевілля?

— О, ви знаєте, що я маю на увазі, і добре знаєте, міс Марпл. Вона сидить там у себе, і ніколи не виходить, і весь час міркує про гріх. Схоже, вона зрештою дійде висновку, що її місія в житті — творити правий суд.

— Це ваш чоловік так думає?

— Я не знаю, що думає Ланс. Він мені цього не скаже. Але я твердо переконана в одному — він думає, що в цьому домі хтось збожеволів, і той божевільний належить до цієї родини. Ну, Персівал, можна сказати, мислить цілком тверезо. Дженніфер просто дурна й занадто патетична. Вона трохи нервує, але це й усе, а Ілейн… бувають такі дівчата — трохи дивні, одержимі й напружені, немов натягнуті пружини. Вона до розпачу закохана у свого молодика й ніколи навіть на мить не признається самій собі, що він одружується з нею заради грошей.

— Ви думаєте, він одружується з нею заради грошей?

— Так, думаю. А ви так не думаєте?

— Я думаю трохи інакше, — сказала міс Марпл. — Мені згадується молодий Еліс, який одружився з Маріон Бейтс, дочкою багатого торговця залізними виробами. Вона була дуже негарною дівчиною й шалено в нього закоханою. Проте в них усе склалося добре. Чоловіки, такі, як молодий Еліс і цей Джералд Райт, поводяться погано лише в тому випадку, коли одружуються з убогою дівчиною заради кохання. Вони надто розгнівані на себе за те, що так зробили, і намагаються відігратися на дівчині. Та коли вони одружуються з багатою дівчиною, то не втрачають до неї пошани.

— Я не бачу, — розвивала Пет свої міркування далі, хмурячись дедалі більше, — щоб це міг бути хтось чужий. І саме тому тут утворилася така атмосфера. Кожен стежить за кожним. Скоро тут знову щось станеться…

— Смертей більше не буде, — сказала міс Марпл. — Принаймні я так думаю.

— Ви не можете бути певною.

— Правду кажучи, я в цьому переконана. Річ у тім, що вбивця виконав своє завдання.

— Виконав?

— Виконав або виконала. Ми кажемо «виконав» для зручності.

— Ви кажете, він чи вона виконали своє завдання. А яким воно було, те завдання?

Міс Марпл похитала головою — вона ще сама не знала цього точно.

Розділ двадцять третій

І

Знову ж таки міс Сомерс готувала чай у кімнаті друкарок і знову ж таки чайник не закипів, коли міс Сомерс залила заварку окропом. Історія повторилася. Міс Ґріфіт, узявши свою філіжанку, подумала: «Я мушу поговорити з містером Персівалем про Сомерс. Я переконана, ми знайдемо друкарку з головою на плечах. Але поки не закінчиться цей кошмар, я не можу турбувати його неладом в офісі».

Як і багато разів раніше, міс Ґріфіт гостро сказала:

— Вода в тебе знову не закипіла, Сомерс.

А міс Сомерс, зашарівшись, відповіла, як і завжди відповідала в таких випадках:

— О Боже, а я ж думала, тепер вона точно закипіла.

Подальша розмова на цю тему урвалася появою Ланса Фортеск’ю. Він подивився навколо досить туманним поглядом, і міс Ґріфіт підхопилася на ноги й підбігла його зустріти.

— Містере Ланс! — вигукнула вона.

Він круто обернувся до неї, і його обличчя освітилося усмішкою.

— Привіт. О, та це ж міс Ґріфіт.

Міс Ґріфіт була в захваті. Минуло одинадцять років, відтоді як він бачив її востаннє, але запам’ятав, як її звати. Вона сказала схвильованим голосом:

— То ви досі мене пам’ятаєте?

І Ланс безтурботно їй відповів з усією притаманною йому чарівністю в голосі:

— Звичайно, пам’ятаю.

Іскра збудження пробігла по кімнаті друкарок. Міс Сомерс із її невдало завареним чаєм було відразу забуто. Вона дивилася на Ланса, злегка роззявивши рота. Міс Бел захоплено виглядала з-поза своєї машинки, а міс Чейс непомітно дістала свою компактну пудру й пудрила собі ніс. Ланс Фортеск’ю розглянувся навколо.

— Схоже, усе залишилося таким, як і було, — сказав він.

— Атож, перемін у нас небагато, містере Ланс. Яка у вас коричнева і яка гарна шкіра! Сподіваюся, ви жили за кордоном дуже цікавим життям.

— Можна сказати й так, — погодився Ланс, — та, можливо, тепер я спробую знайти собі цікаву роботу в Лондоні.

— То ви повернетеся сюди, до нашого офісу?

— Можливо.

— О, як чудово!

— Я втратив форму, — сказав Ланс. — Вам доведеться ввести мене в курс справи, міс Ґріфіт.

Міс Ґріфіт засміялася щасливим сміхом.

— Для нас буде великою радістю, якщо ви повернетеся, містере Ланс. Справді, великою радістю.

Ланс подивився на неї оцінювальним поглядом.

— Ви дуже люб’язні у стосунку до мене, — сказав він, — справді дуже люб’язні.

— Ми ніколи не вірили… ніхто з нас не думав… — почала міс Ґріфіт, але зашарілася й замовкла.

Ланс поплескав її по руці.

— Ви не вірили, що диявол був таким чорним, яким його намалювали? Мабуть, і справді він таким чорним не був. Але це вже стара історія. Не варто повертатися до неї. Головне — в майбутньому. Мій брат тут? — запитав він.

— Він у своєму кабінеті, гадаю.

Ланс недбало кивнув головою й пішов до кабінету Персівала. У передпокої до «святилища» піднялася за своїм столом жінка середнього віку із суворим обличчям і погрозливо запитала:

— Хто ви й у якій справі?

Ланс подивився на неї із сумнівом.

— Ви міс Ґросвінор? — запитав