Катя Губська - Чорний Янгол. Початок, Катя Губська

IV розділ 30

Коли чоловік довго не повертався, Катрін спустилася в каюту до сина, щоб побажати йому доброї ночі. Відкривши двері, вона не стримала усмішки. Ніколас спав, зручно влаштувавшись поруч із Шарлем. Борро, обійнявши хлопчика, злегка хмурився уві сні. Катрін лагідно провела рукою по волоссю чоловіка, прибравши пасма з його обличчя. Вона поцілувала їх обох і вийшла.

На палубі лунала музика, пірати розважалися й кликали капітана приєднатися. Вона відмовилася. Поблукавши трохи кораблем, зупинилася біля борту, вдивляючись у берег — темний, скелястий, з нерівними виступами. Острів, на якому сховався «Арес», надійно захищав судно від сторонніх очей.

Сонце повільно опускалося за обрій, небо набирало червоного кольору. В бухті ставало темно. Катрін обернулася й поглянула на своїх людей.

До неї підійшов Джойс.

— Капітане, чому сумуєш?

— З чого ти взяв? — сказала вона, усміхаючись.

— Ми знайомі вже багато років. Я добре тебе вивчив.

— Я думаю про сина. Він росте, і одного дня піде від мене.

— Ти змінилася. Тоді, коли ми зустрілися вперше, ти була суворою. А тепер… тепер ти інша. Ти навчилася бути не лише капітаном. Я радий, що служу саме тобі. Ти мені, як дочка.

Її очі зволожилися. Вона обняла Джойса.

— Дякую.

— Іди до Борро, — сказав він, з усмішкою додавши: — Ех! Якби я був молодшим…

Катрін розсміялася, поцілувала старого пірата в щоку і пішла до себе. Дорогою знову зазирнула до сина — нічого не змінилося, хлопчик і чоловік спали. Вона тихо зачинила двері і зайшла до своєї каюти. Знявши маску, камзол, розпустивши волосся, лягла на ліжко. Думки понесли її в минуле. Анна. Дитинство. Перші уроки верхової їзди… Щастя, якого більше не повернути. Їй не вистачало подруги. Сльози самі навернулися.

Вона не помітила як заснула. Розбудив її стукіт. Не одягаючи камзола, вона відчинила двері.

— Вибач, капітане. Чи можна висадитися на берег? — спитав Джек.

— Так, — кивнула вона.

— Ти з нами?

— Ні. Залишуся тут. Маю дещо обміркувати.

— Щось сталося?

— Ні. Просто… світанком усі поверніться на «Арес». Ми вирушаємо. Час нагадати світові про себе.

— А як же договір із принцом?

— Мені більше не цікаві його накази. Я втомилася. Ми пірати — а не його слуги!

— Ми з тобою, Чорний Янголе.

— Добре. Ідіть. Але не забудьте — із світанком ми в морі.

Пірати сіли в шлюпки, і невдовзі на березі спалахнули вогнища. Катрін залишилася на палубі. Спираючись на поруччя, дивилася на воду.

До неї підійшов Шарль. Вона повернулася й усміхнулася.

— Я заснув, — сказав він пошепки.

— Я бачила, — відповіла вона й провела рукою по його волоссю.

— Ти… така особлива, Катрін.

Його губи торкнулися її. Він подивився їй у вічі.

— Хто ти? — прошепотів.

Її погляд був м’яким. Шарль взяв її за руку, повів до каюти. Посадив на ліжко, сам опустився перед нею.

— Ти потрібна мені. Дуже.

Катрін відвела погляд.

— Я повинна сказати тобі…

— Не зараз, — перебив він.

Його дотики стали пристраснішими.

— Моя дружина. Моє життя…

* * *

Він спав, обійнявши її. Катрін лежала з відкритими очима, дивлячись угору. Її думки не давали спокою. Як сказати йому, що вона більше не хоче служити принцу? Що повертається до життя, з яким її пов’язує саме море?

Вона поцілувала Шарля. Той прокинувся, потягнувся.

— Ще дуже рано. Повертайся?

— Ні. Нам час іти.

— Навіщо?

— На борту бракує води й провізії, — серйозно відповіла вона.

— Зазвичай це вирішує твій помічник.

— Але я капітан. І мушу дбати про своїх людей.

— Вибач. Учора ти щось хотіла мені сказати.

— Так. Мені набридло виконувати накази принца. Я знову вирушаю в море.

— Ти знову хочеш повернутися до того життя?

— Так.

— Я не дозволю.

— Я — Чорний Янгол. Це моє море. І це мій шлях.

— Ти досі не пробачила мене. Ось і хочеш насолити.

Вона мовчала. Шарль бачив її впертість.

— Можливо, ти правий, — кинула холодно. — А тепер пробач, у мене справи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍