Катя Губська - Чорний Янгол. Початок, Катя Губська

29

Море спокійно дихало. Над водою витав запах солі й дерева, ще вогкого від нічної прохолоди. Катрін, розплющивши очі, вдихнула на повні груди й відчула, як навколо запанувала дивна тиша. Простягнувши руку, вона з подивом торкнулася порожнього місця поруч. Його не було.

Тихо, без поспіху вона підвелася, одягнулася та вийшла на палубу. Сонце ще не піднялося високо, світло лягало м’яко на парусах і дерев’яній підлозі корабля. Борро стояв біля борту, мовчазний та серйозний.

– Доброго ранку, любий, – підійшовши, сказала вона і м’яко торкнулася його губ.

Він відповів лише короткою посмішкою. Він виглядав задумливим.

– Що з тобою? – Катрін прибрала пасмо волосся з його чола. У її голосі звучала тривога.

Шарль узяв її руки. Він дивився на неї мовчки, наче шукав слова.

– Ти тільки постарайся зрозуміти… Я не можу тримати це в собі… Янголе мій, коли була війна, я зрадив тебе...

Її тіло напружилося. Руки, ще кілька секунд тому затишно вкладені в його, різко висмикнулися. Її очі потемніли.

– І це ти кажеш після того, як провів зі мною ніч? Ти анітрохи не змінився! – голос її зрізав тишу, як ніж.

– Але ж ти тоді вибачила…

– А як же наш син? Він чекав на тебе щодня! Дивився на горизонт й запитував, чи повернешся…

– Що ти хочеш цим сказати?

– Те, що якщо вперше я пробачила, то це зовсім не означає, що пробачу вдруге!

Вона розвернулася, але затрималася. Її очі блищали не від сонця.

– Скільки разів, Шарлю? Скільки ще разів я маю пробачити? – вона зробила крок назад, а потім холодно додала: – Увечері я не хочу бачити тебе на кораблі.

– Але, кохана…

– Ніколи більше не називай мене так! Якщо хтось запитає про тебе, я скажу, що ти помер!

Його плечі опустилися. Губи ледь ворухнулися.

– А я скажу, що моя дружина була найкрасивіша і найрозумніша жінка на світі…

Катрін не відповіла. Вона пішла, прямуючи до своєї каюти. За нею закрилися двері.

* * *

Опівдні на борт стали повертатися пірати. Сонце піднялося високо, на палубі панувала метушня. Першим до Борро підбіг Ніколас — щоки розчервонілі, в очах захоплення.

– Батьку, я бачив таких гарних птахів!

На палубу вийшла Катрін. Її постава була прямою, голос — суворий.

– Ми виходимо в море, – кинула вона, навіть не глянувши на чоловіка. І зникла в каюті.

Пірати мовчки переглянулися, але ніхто не втручався. Вони знали — капітан має останнє слово.

– Батьку, що трапилося? – запитав Ніколас.

– Нічого, мій хлопчику, – зітхнув Борро.

Хлопчик пішов до матері. Його кроки були швидкі, погляд серйозний.

– Мамо, що з батьком? Чому він такий сумний?

Катрін сіла навпроти нього й поклала руку на його маленьку долоню.

– Ми трохи посварилися, але нічого страшного. Іди, скажи батькові, що він може залишитися.

– А ти його виганяла?

– Так. Але, Ніколасе, кохання не буває без сварок. Ти ж сам казав, що любиш Лауру, а сварилися ви щодня.

Хлопчик засміявся, згадуючи.

– Так, але я все одно з нею одружуся!

Катрін теж легко усміхнулася.

– Моє орля, іди поклич батька.

Хлопчик вибіг. А вона підійшла до вікна й подивилася на море. У каюту зайшов Шарль.

– Ти кликала?

– Я все обдумала. Обіцяй, що такого більше не буде?

– Обіцяю, мій янголе.

– Повтори…

– Мій янголе…

Коли вони вийшли на палубу сонце вже золотило небо.

– Слава капітанові! – пролунало з палуби.

Ніколас гордо виструнчився. Він стояв між батьком і матір’ю, в очах — щастя.

Катрін обняла сина.

– Ви найдорожче, що маю, – сказав Шарль тихо.

– І ми тебе за це любимо, – відповіла Катрін, цілуючи його в щоку.

– Мамо, а що ми зараз будемо робити?

-Тобі вже час лягати спати, сьогодні був дуже насичений день! – строго промовила Катрін.

-Але, мамо! Ну ще трішечки?

– Ніяких витівок!

– Мила, я його вкладу. А ти…

– А ми сьогодні гуляємо! Гей, Джеку, Джойсе, діставайте ящики з ромом! – вигукнула Катрін.

Палуба наповнилася сміхом. Шарль підняв сина на руки. Корабель знову ожив.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍