Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

-Дякую, – задихано вимовила Ернандес, хапаючи захалявного ножа. Секундою пізніше той устромився між витріщеними очима якоїсь істоти, що підкрадалася до хлопця ззаду. З диким вереском істота вибухнула, залишивши по собі хмару ядучого диму.

-Ми непогано співпрацюємо, – усміхнувся Альтаїр, і раптом його обличчя спохмурніло. Не кажучи більше й слова, він з усіх ніг кинувся кудись за спину Рубі. Вона озирнулася – Емілію оточили аж п’ятеро незрозумілих недолюдей, а рук у неї було тільки дві.

«Слава Богу, що хоч усі на місці» – майнуло в голові.

Щось просвистіло над її головою. Вчасно пригнувшись, вона обернулась – чергове щось кидалося у неї вогняними кулями. Пригинаючись, дівчина петляла між автомобілями та деревами.

-Рубі! – звідкись збоку до неї підскочив Севен. Біля нього крутилася Міа, через усю щоку якої тягнулася свіжа подряпина.

-Що?

-Де Адайн?

-Що?

-Де Адайн? Її ніде немає!

-Та що ти плетеш? – Рубі кинулася до автомобіля Катріни та Дуана.

-Адайн!

-Адайн, де ти?

Дівчинки ніде не було, навколо вирувало справжнє пекло. Незрозуміла істота продовжувала кидатися вогнем. Найближчий до них автомобіль раптом вибухнув, розлетівшись металевими уламками. Дуан, наче підкошений, упав навзнак.

-Ні! – Рубі кинулася було до нього, але якась нежить перегородила їй дорогу. Дівчина скажено рубонула навхрест двома мечами, відчуваючи, як гаряча хвиля пройшлася по спині. Рубі провела рукою по шиї, від чого пальці миттю забарвилися багрянцем. – Чорт!

Неподалік за деревом майнула чиясь тінь. Рубі кинулася туди, дорогою встромляючи ножа по саме руків’я в якогось нелюда, що навис на Альтаїром. Кущі шмагали обличчя, але Ернандес не зважала. Почулося чиєсь схлипування, і Рубі навпомацки витягла на світло… Адайн, живу, хоч і трохи перелякану.

-Адайн! – Страж провела рукою по чолі. – Ти з глузду з’їхала? Навіщо ти так нас лякаєш?

-Я… – дівчинка намагалася не схлипувати. – Я почула цей шум… А потім прийшли вони… Я мала сидіти в машині, бо так сказала Катрін, але…

-Добре, що не сиділа, – буркнула Рубі. – Ти чому тут?

-Я… – мала потупилась. – Я речі сюди перенесла. Я подумала… Раптом щось… А речі, вони…

-Тьху, та в наших рядах – геній, – здавлено пробурмотіла Ернандес, сторожко роззираючись навсібіч. – Слухай, ось тобі ще й мої речі, сиди тут і не вилазь, доки я тебе не знайду. Я принесу решту, – Рубі скинула наплічника і кинулася назад.

-Севен! – підскочивши збоку, вона рубонула якусь тварюку мечем. – Віднеси свої речі і речі Мо он до того дерева.

-Що?..

-Потім, швидше! – Рубі вже вступила в бій з чимось іще. На ходу рубаючи направо і наліво, вона схопила за руку Мію. – Хапай свої речі і речі всіх, хто з тобою в авто. Швидко, неси їх до того дерева, де Севен…

Дівчина ще не встигла договорити, як Вілард вже мчала по рюкзаки. Рубі гмикнула – магічне слово «Севен» діяло безвідмовно.

-А! – справа виринула Катрін, яка вимахувала мечами так швидко, що вони зливалися в одну яскраву пляму. Рубі змахнула піт з чола – повсюди горіли багаття, які та невтомна істота запалювала одне за одним. Ставало гаряче. Альтаїр з Емілією зайняли кругову оборону, Наставники викидали чудеса акробатики.

-Рубі, – зліва її смикнули. Вона перевела очі вниз.

-Адайн, я ж просила залишатися там…

-Пробач, – дівчинка потупилася.

-Нічого, просто…

-Рубі! – крик Емілії розітнув нічне повітря.

Наче в сповільненій зйомці Рубі бачила, як дивна істота, що метала вогонь, усміхнулася, якщо це можна було назвати усмішкою.  Чергова куля зірвалася з її кінцівки і полетіла в їхню сторону, зачіпаючи останній вцілілий автомобіль.

-На землю!!! – гарикнула Рубі, притискаючи своїм тілом малу Стражницю.

Колосальної сили вибух струснув землю і запанувала дзвінка тиша.