Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Питання прорізало тишу, наче ніж, хоча, сказане його оксамитовим голосом, воно швидше нагадувало шип троянди.

Дівчина розвернулася до нього, здивовано витріщившись.

-Тобто?

-Тобто… – Севен усміхнувся. – Хто ж ти? Я побачив тебе тоді у дворі Університету і з першої хвилини я не можу тебе забути. А я ж про тебе нічогісінько не знаю…

-Овва, – промимрила Рубі. – Наче я про тебе знаю більше…

-Що ж ти хочеш знати про мене? – Страж Етелхард уважно вдивлявся в дорогу, щоб не пропустити поворот.

-Та хоч щось, – Рубі усміхнулась.

-Я перший спитав, – злісно зиркнув на неї хлопець.

-Зате я перша викрутилася, – засміялась вона.

-Підступна, – хмикнув Севен. – Що ж, слухай. Мене звати Севен, я високий, блакитноокий, неймовірно красивий…

-О-о, ясно, – роздратовано махнула рукою Рубі. – Слухай, я ж просила фактів…

-Це вони і є, – незворушно встряв хлопець.

-…А не оди Великому і Всесильному Севену.

-Мені подобається, можеш так мене і називати, – випростався той.

-Ага, зараз запишу, щоб не забути, – пирхнула Рубі. – Тебе ж насправді звати зовсім не так…

-Тобто? – настала черга Севена витріщатися на неї.

Ожив його телефон.

-Так, слухаю. Так. Добре. – Він іще раз перевірив карту і кивнув сам до себе.

-Тобто насправді тебе звуть Аселет Етелхард, – Рубі розвернулася до нього, ледь усміхнувшись. – Тобі двадцять три, ти Відступник, став ним у двадцять… Ось, що я хотіла від тебе почути.

Якусь мить він вражено дивився на неї.

-Ти на мене досьє завела?

-Авжеж! – засміялася дівчина. – Та ще й дуже товсте.

Севен розсміявся і собі. Рубі якусь мить дивилася на нього – усміхненого, розслабленого. Так дивно його таким бачити…

-Аселет, – питання, що не давало їй спокою останнім часом, таки прорвалося назовні. – Що змінилося?

-Що ти маєш на увазі? – він на мить відірвав погляд від темряви, пронизаної фарами, за вікном.

-Просто… – Вона нервово хруснула суглобами пальців. – Я відчуваю, що ти ставишся до мене якось інакше. Не так насторожено. Не тікаєш, не прискіпуєшся. Не вмикаєш образ «Я неймовірний». Ти просто зі мною. Що...?

Севен раптом зітхнув.

-Знаєш, – він міцно стиснув пальцями кермо. – Після тих стосунків із Естер, після її зради… – Це слово досі боліло йому – в примарному світлі панелі приладів його обличчя завмерло, наче маска. – Ні, не так. Я і справді ставлюся до тебе по-іншому. Сам це усвідомлюю. Це не сталося раптово, повір. Але…

Він на мить замовк, збираючись із думками. Рубі не підганяла його, чудово розуміючи, що це нелегка розмова.

-Але тоді, у лічниці ти не побігла комусь розповідати чи шукати цілителів. Не сіла відпочити, хоча таке навантаження відразу після пробудження було складно витримати. Не перевірила, чи з тобою самою все гаразд. – Рубі дивилася на нього. Маска тріснула, Севен широко усміхнувся. – Ти побігла до мене. І це було найважливішим.

Він узяв її за руку, і якийсь час вони мовчки їхали крізь дощ. А тоді хлопець вивернув кермо, і їхнє авто виїхало на невелику галявину, де можна було переночувати.

-Що ж, Страж Ернандес, допоможи мені розбудити Наставника Мо, – Севен пригальмував поруч із іншими автомобілями. – Його черга заступати на чергування.

Серед ночі їх раптом розбудив шалений шум, наче розверзлася земля і почався каменепад.

Заспана і невдоволена, проте доволі бадьора і готова до будь-чого, Рубі швидко підхопилася і навпомацки пов’язала пояс із ножами.

-Що відбувається? – пробурмотів на сусідньому сидінні Севен. Язик у нього заплітався.

-Біда його знає, – дівчина швидко взувалася і застібала шкірянку. Надворі лунав шалений галас, але через затемнені вікна автомобіля Рубі нічого не могла розгледіти. Швидко схопивши наплічника і залишивши Етелхарда розбиратися, що відбувається, вона вискочила з автомобіля і завмерла.

Вона була готова до будь-чого. Але не до цього.

Просто перед нею виникло темне щось і, загарчавши, спробувало її задушити. Навіть не замислюючись, вона рубонула ножем і помчала вперед. Позаду прозвучав здушений рик – Севен остаточно прокинувся і кинувся в бійку.

За спиною Рубі Емілія обома руками рубалася з якоюсь тварюкою, поруч із нею – Дуана тиснув до дерева скоцюрблений кошлатий демон, з пащі якого стриміли навсібіч гострі ікла. Рубі підскочила до тварюки ззаду і застромила їй у спину ножа. Дуан кивком голови подякував і кинувся на допомогу Наставнику Рейнарду, який боровся одразу з двома.

Катрін зносила голови, наче смертоносна машина. Наставник Алісдейр і Наставник Мо боролися у парі, один – із ятаганами, інший – із чакрами.

Рубі скинула з себе ще якусь диво-істоту, що вся, таке враження, складалася з шерсті та зубів. Вчасно нагодився Пілот – його меч розрубав істоту надвоє.