Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

Але Мустафа, не слухаючи, відповів:  
— Їхня репутація зіпсована. Мені жаль Дем’яна, але його сім’я нам не підходить. Іліано, ти сама з того краю, але нам не потрібні такі родичі, у яких предки займаються чимось сумнівним.  

Іліана, не стримуючи гніву, сказала:  
— Дем’ян — добрий і чесний хлопець, його всі люблять. А ти проміняв щастя своєї доньки за шматок землі! Тобі байдуже на її почуття!

Мустафа різко відповів:  
— Замовкни! Нехай Еміне заспокоїться. Я хочу для неї найкращого. Хасан скоро прийде, і я обіцяв, що вона вийде за нього. Це крапка.  

Еміне, дивлячись на матір крізь сльози, зрозуміла, що батько перестав її розуміти. Іліана, у свою чергу, мовчки сиділа, не знаючи, що сказати: вона розуміла, що в їхньому суспільстві прийнято слухатися чоловіка й не сперечатися.

Раптом у двері хтось постукав. Мустафа кивнув дружині:  
— Відчини. Думаю, це Хасан.  

Іліана, зі сльозами на очах, благала чоловіка:  
— Мустафа, схаменися. Не руйнуй їхнє кохання!  

Проте той був непохитний:  
— Я все сказав. Не сперечайся і відчини двері!  

Іліані нічого не залишалося, як піти. Відчинивши двері, вона побачила Хасана, який зайшов до будинку. Він кинув на стіл документи на землю, які обіцяв Мустафі. Тим часом Іліана допомагала Еміне збирати речі, розуміючи, що втратила сили вплинути на чоловіка.

Але раптом у дверях з’явилися Василіс, Антоніс і кілька місцевих греків. Вони прийшли, щоб захистити Еміне від Хасана. Василіс із силою заявив:  
— Зупинись, Мустафа! Якщо ти це зробиш, то будеш воювати з нами. Ми не дозволимо тобі віддати Еміне цьому жорстокому чоловікові. Вона належить Дем’яну! Ми станемо на її захист! Ми не боягузи!

Хасан, незворушно усміхаючись, сказав:  
— Ви що, греки, збожеволіли? Еміне вже не ваша, і вам тільки гірше буде.  

Антоніс, схопивши Хасана за плече, закричав:  
— Вона не твоя! Ви силою змушуєте її вийти за тебе! І ми цього не дозволимо!  

Еміне, почувши, що за неї прийшли заступитися Василіс і Антоніс, на мить зраділа. Але радість швидко зникла, коли з’явилися люди Хасана. Вони напали на греків, жорстоко побивши Василіса, Антоніса та інших. Еміне кричала та благала про допомогу, але все було марно.  

Хасан грубо схопив її й потягнув геть, незважаючи на її спротив. Іліана, побачивши побиття, втратила свідомість. Мустафа стояв осторонь, шокований тим, як греки втрутилися заради щастя його доньки. Урешті-решт люди Хасана перемогли. Побитих греків викинули, наче собак, за межі будинку, а Хасан разом зі своєю здобиччю — Еміне — пішов. Еміне кричала, благала Антоніса і Василіса врятувати її, але вони лежали безсилі після жорстокого побиття.

Хасан привів заплакану Еміне до свого дому. Її руки тремтіли, а очі були червоні від сліз. Його старі батьки, сидячи у кріслах, мовчки чекали на їхній прихід. Вони навіть не підозрювали, яким чином Хасан змусив Еміне стати його нареченою. Їм було головне, що тепер у домі буде господиня.

Мовчазна Еміне, приховуючи страх і відчай, опустилася на коліна та поцілувала руки батькам Хасана. Її погляд був порожнім, а серце калатало від тривоги. Хасан, задоволений своєю перемогою, грубо штовхнув її у бік спальні — тепер це була їхня спільна кімната.

Еміне увійшла до кімнати й побачила, що це тепер її новий "дім". Меблі були чужими, стіни — холодними. Хасан підійшов ближче і різко штовхнув її на ліжко. Дівчина підняла на нього сповнений жаху погляд і розридалася. Вона боялася його, цього жорстокого чоловіка, який тепер називався її чоловіком. Хасан лише усміхнувся, впевнений, що з часом вона звикне, навчиться коритися й звертатися до нього так, як личить дружині.

Але сьогодні він вирішив залишити її на самоті. Йому було байдуже на її сльози, її страх, її біль. Еміне залишилася сама в кімнаті. Її душа боліла, серце стискалося від страху та розпачу. Вийшовши на нічний балкон, Хасан вдихнув свіже повітря. Перед ним відкривався краєвид з яскравими факелами та чарівною музикою, яка лунала звідкись із села. Він насолоджувався моментом, святкуючи свою "перемогу". Він планував через кілька днів влаштувати пишне весілля, щоб усі родичі й знайомі знали — Еміне тепер належить йому. Після цього вони поїдуть до міста, де він насолоджуватиметься своєю владою та впливом.

Але що буде, коли Дем'ян дізнається правду? Як він переживе те, що його кохана тепер належить іншому?

острів Санторіні, Греція

Минув тиждень. На острові Санторіні, Дем'ян гуляв уздовж берега, насолоджуючись ароматом чебрецю, що розносився морським бризом, і шумом хвиль Егейського моря. Він був у передчутті поїздки на Кіпр, де мав одружитися з Еміне. Однак він і гадки не мав, що вона вже стала дружиною Хасана.

Раптом йому спало на думку перевірити її повідомлення. Він відкрив Telegram, але не знайшов її профілю. "Дивно", — подумав Дем'ян. Вони спілкувалися лише там, і тепер її ніби не існувало. Відчуваючи тривогу, він вирішив зателефонувати брату Антонісу, сподіваючись дізнатися новини про Еміне.

Тим часом Антоніс у люті ходив із кутка в куток, стискаючи кулаки. Разом із дядьком вони вже кілька днів намагалися добитися справедливості, покарати мерзотників Хасана, але гроші роблять дива. Влада мовчала, суди закривали очі, а Хасан і його люди залишалися безкарними.

Раптом телефон Антоніса завібрував. На екрані з’явилося ім’я брата.

— Дем’ян… — прошепотів він, стискаючи телефон у руці.

Антоніс глибоко вдихнув і прийняв дзвінок.

— Алло, брате! Як справи? — голос Дем’яна звучав спокійно, хоч у ньому вже відчувалася напруга.

— Дем’ян… — Антоніс на секунду замовк, але потім зітхнув і вирішив говорити прямо. — Ти повинен знати правду…

— Що сталося?! — серце хлопця шалено забилося.

— Еміне… її видали заміж.

— Що?! — Дем’ян відчув, як все всередині похололо. — Що ти верзеш, Антонісе?!