Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

Вірність корони залишається незламною, а народ вірить, що одного дня спадкоємець таки знайде шлях додому.

Чи він живий? Чи він знає про своє королівське походження?

А можливо, він уже близько, але не готовий зробити перший крок?

Ця історія ще не завершена, а доля Руслана переплітається з майбутнім королівства.

Що буде далі? Чи знайдуть його, чи він сам повернеться?

Очікування триває...

острів Санторіні, Греція

Морський бриз легко ковзає по їхніх обличчях, а піна хвиль ніжно торкається ніг.

Прицнеса Вікторія та Дем’ян йдуть під руку по золотистому узбережжю Егейського моря, занурені у свої думки про майбутнє.

Вода пахне солоною свіжістю, а теплий пісок нагадує їм, що життя може бути простим і прекрасним.

Вона стояла на березі, відчуваючи кожну хвилю, яка обмивала її ноги, забираючи з собою дрібні турботи й страхи.

Морське повітря було наповнене свіжістю, а запах солі огортав її, ніби нагадування про те, що попереду чекають нові горизонти.

Чайки ширяли над водою, їхні крики змішувалися з шумом моря, створюючи симфонію спокою.

Згадуючи все своє минуле, вона відчувала, як м’ятний колір хвиль відображає її власні емоції—радість і полегшення.

Вона залишила позаду колишнє життя, і тепер, стоячи тут, на золотому піску, вона розуміла—це лише початок нової глави.

Дем’ян розповідає про свою родину, про моменти радості та затишку, які чекають Вікторію у його домі.

Вона слухає, усміхаючись, уявляючи, як її нове життя переплітається з його світом.

Вона нахилилася, щоб підняти мушлю, яка привернула її увагу—її лавандовий колір нагадував про ясність та спокій.

"Яка ж прекрасна ця мушля,"—подумала вона, вивчаючи її деталі.

Маленька, унікальна, така ж, як і вона сама.

Помітивши неподалік маленьку черепашку, вона обережно взяла її, ніжно провела пальцями по панциру.

— Який він наполегливий…

Він рухався вперед, незважаючи на перешкоди—точно так, як вона.

І раптом вона відчула сильні чоловічі руки, що м’яко обійняли її ззаду.

Це була його опіка, його бажання захистити її від усього.

Її серце наповнилося теплом, вона обернулася і зустрілася поглядом з Дем’яном.

Її усмішка сяяла.

— Я завжди буду поруч, — тихо сказав він.

Вони стояли на березі, дивлячись на бурхливе море, і знали, що разом здолають усе.

Хвилі піднялися вище, омиваючи їхні ноги, коли вони наблизилися одне до одного.

— Я кохаю тебе, — прошепотіла вона.

— Я кохаю тебе більше, ніж можу висловити словами, — відповів він, його голос був теплим, а очі сяяли ніжністю.

Їхні губи зустрілися у пристрасному поцілунку під шум хвиль, що розбивалися об берег.

Світ чекав на них, а вони вже були готові зустріти його разом.

Кінець першої частини...

ⓒВіккі, 2025

_____________________________________________________________________________________

Всього найкращого, дорогі читачі:)))

Кінець