Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

— Це правда… Її батько насильно віддав її за Хасана. Ми з Василісом намагалися завадити, ми привели людей, щоб захистити її… Але Хасан привів своїх головорізів. Вони нас побили. Вона кричала… благала про допомогу…

У слухавці запала тиша.

— Дем’ян, ти тут? — обережно спитав Антоніс.

— Де вона зараз?! — Дем’ян ледве стримував лють.

— Вони виїхали до міста… Вона тепер дружина Хасана.

— Брешеш! — Дем’ян стиснув кулаки. — Я їду на Кіпр!

— Дем’яне, послухай… — почав Антоніс, але брат уже поклав слухавку.

Злита, біль і безсилля сплелися в один жахливий клубок. Але він не дозволить цьому закінчитися так.

— Я знайду тебе, Еміне… — прошепотів Дем’ян і кинувся збирати речі.

Почуте приголомшило Дем'яна. Серце шалено закалатало в грудях, а в голові запаморочилося від люті. Не гаючи ні хвилини, він кинувся збирати речі й вирушив на Кіпр. Він мусив побачити Еміне... хоча ще не знав, що знайти її буде неможливо.

Вона вже поїхала до міста разом із чоловіком Хасаном.

 

Село Агія Марина Хрисохус, Республіка Кіпр

Наступного дня задоволений і щасливий Мустафа сидів у турецькому кафе, оточений друзями. Тут збиралися лише місцеві, щоб побалакати, обговорити новини та попліткувати. Мустафа розповідав чергову смішну історію, від якої його приятелі хихикали, попиваючи гарячий чай.

У самому далекому кутку закладу сидів хлопець, який явно відрізнявся від решти. У пристойному міському костюмі, з холодним, проникливим поглядом, він зовсім не був схожий на сільських турків. Це був Логан — дунганин, який приїхав з України. Він вирішив відпочити на Кіпрі, втекти від проблем і переосмислити своє життя.

Логан мовчки спостерігав за тим, що відбувалося, машинально помішуючи каву. Він бачив, як Мустафа весело жестикулював, розважаючи своїх друзів, і раптом помітив, як атмосфера в кафе різко змінилася.

Двері зі скрипом відчинилися, і в отворі з’явився високий хлопець із зарослою щетиною та лютим поглядом. Це був Дем’ян.

Мустафа завмер, ніби його вдарило струмом. У руках у нього тремтів стакан із чаєм, а на лобі виступив піт.

— Д-Дем’ян… — пробурмотів він, ковтаючи клубок у горлі.

Друзі Мустафи піднялися зі своїх місць, відчуваючи напругу в повітрі.

— Де вона?! — голос Дем’яна гримів на весь заклад.

Мустафа зблід і судомно зиркнув на друзів, сподіваючись, що хтось його захистить.

Логан зробив ковток кави, не втручаючись. Йому було цікаво, як розгорнеться ця сцена.

Мустафа спробував усміхнутися, але усмішка вийшла натягнутою.

— Д-Дем’ян… послухай… — почав він, але тут же замовк під тяжкістю крижаного погляду.

Дем’ян зробив крок уперед, його кулаки стиснулися.

— Де. Еміне? — повторив він, і в цей момент Логан зрозумів: зараз почнеться щось справді цікаве…

Мустафа зблід, знизав плечима і тихо сказав:

— Вона вийшла заміж за Хасана і поїхала в місто… Але в яке саме — я не знаю…

Його голос тремтів, а погляд бігав з боку в бік. Він дійсно не знав, куди забрав її Хасан.

Дем’ян стиснув зуби, його очі спалахнули люттю. Він зробив крок уперед і загрозливо запитав:

— Скажи мені, Мустафа… Ви вмієте читати?

Мустафа похолов. Він навіть не розумів, до чого хилить Дем’ян.

— Н-ні… — видавив він зі страхом.

Дем’ян нахилився до нього ближче і тихо, але загрозливо промовив:

— Дуже шкода, що ви не прочитали той документ… Але вам було байдуже до власної доньки. Як ви могли так із нею вчинити?!

Його голос зірвався на крик. Він схопив Мустафу за комір і сильно струсонув.

— Як ви могли?! — гримнув Дем’ян.

Друзі Мустафи кинулися їх рознімати, але Дем’ян був у нестямі.

— Пусти його! — кричав хтось.

До них підбіг Василіс, намагаючись вгамувати племінника.

— Дем’яне, досить! Відпусти його!

Але в цей момент Мустафа різко вирвався, зробив невдалий крок назад і раптом…

Глухий удар.

Мустафа впав на землю. Його голова вдарилася об камінь, і тонка цівка крові потекла по чолу.

У кафе запала тиша.

Люди завмерли, а потім кинулися до Мустафи, який лежав непритомний.

Дем’ян відступив назад, його руки тремтіли. Він глянув на свої долоні, ніби на них була кров.

— Я… я не хотів… — прошепотів він.

Василіс схопив його за плечі:

— Спокійно, племіннику! Не переживай, ти не винен!

Дем’ян заперечно похитав головою:

— Господи… Я не хотів його вбити…

— Він не мертвий! Все буде добре! — спробував заспокоїти його Василіс.

Але Дем’ян не слухав. Він зробив крок назад, потім ще один. Його очі бігали, дихання збилося.

— Я не хотів його вбити… — повторив він, і раптом різко розвернувся й кинувся бігти.

— Дем’яне! Куди ти?! — крикнув Василіс, але той уже зник у лісі.

Логан, який весь цей час мовчки спостерігав, спокійно підійшов до Василіса.

— Я допоможу вам його знайти, — сказав він.

Потім без зайвих слів кинувся навздогін.

А тим часом турки схилилися над Мустафою, намагаючись привести його до тями…

Дем’ян біг із шаленою швидкістю, не звертаючи уваги на навколишній світ. Він не знав, що його чекає попереду, і діяв лише за інстинктом. Пробігаючи через річку, його ноги з шумом бризкали воду. Він піднімався на скелясті пагорби, майже ковзаючи від втоми, коли раптом почув звук. Хтось наближався.

Вони були поруч — люди Хасана. Їхнє завдання було чітким: знайти й вбити Дем’яна, щоб він більше не зміг шукати Еміне. Почувши голоси переслідувачів, Дем’ян зупинився, сховавшись за товстим деревом. Його серце стукотіло, і він уважно спостерігав за тим, як головорізи проходили повз із рушницями в руках, голосно обговорюючи пошуки.

Дем’ян стиснув кулаки. Куди бігти далі?

І тут, раптово, прямо перед головорізами з’явився Логан.

Він вийшов з хащів, явно ні про що не здогадуючись.