Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

— Хто ти? — гукнув один із головорізів, наставляючи зброю на незнайомця.

Логан підняв руки догори, показуючи, що не несе загрози. Він говорив сміливо, хоча його серце прискорено билося:

— Вибачте… Я когось шукаю, — спокійно сказав він, піднявши руки догори. — Я не заподію вам зла.

Але один з головорізів загорлав:

— Вдарте його! Він не повинен дізнатися, хто ми і що шукаємо!

Не встиг Логан навіть кліпнути, як йому врізали прикладом рушниці в скроню. Він похитнувся, заплющив очі й впав без свідомості.

— Забирайте його! — наказав один із бандитів.

Тим часом Дем’ян, спостерігаючи за цією сценою з укриття, зрозумів, що Логан опинився в небезпеці через нього. Чоловік, якого він навіть толком не знав, ризикував своїм життям.

Вони схопили Логана і потягли його крізь ліс.

Дем’ян стиснув зуби. Тепер усе було зрозуміло.

Ці люди явно були не просто мисливцями чи випадковими бандитами. Вони переслідували його за наказом Хасана.

Але Логан…

Навіщо він шукав Дем’яна?

Він нічого про нього не знав, але тепер уже не мав вибору. Він мусив його врятувати.

Дем’ян, зібравшись із духом, обдумував план, як врятувати Логана. Він знав, що це може стати його єдиним шансом не лише врятувати нового союзника, але й уникнути пастки головорізів.

Настала ніч. Головорізи Хасана розташувалися в лісі, п’ючи вино та голосно сміючись. Вони вже були п’яні й не звертали уваги на свого бранця. Логан, зв’язаний, лежав на холодному камені. Його обличчя зблідло, а на щоці виднівся синець.

Дем’ян, ховаючись за деревами, терпляче чекав, поки головорізи остаточно сп’яніють. Коли вони почали хитатися на ногах, він обережно підкрався ближче й схопив рушницю, залишену одним із них. Глибоко зітхнувши, він сміливо вийшов із укриття й голосно крикнув:

— Відпустіть його! Зараз же! — вигукнув Дем’ян, направляючи зброю на одного з головорізів.

П’яні головорізи ледве усвідомлювали, що відбувається. Дехто підняв руки, розуміючи, що потрапив у пастку. Логан, прокинувшись від шуму, з полегшенням побачив, що Дем’ян прийшов його рятувати.

— Звільніть його негайно! — наказав Дем’ян, направивши рушницю на бандитів.

Проте ті не поспішали виконувати наказ. Один із них ухильно посміхнувся і зробив крок уперед, явно не збираючись підкорятися. Тоді Дем’ян вистрілив у землю перед їхніми ногами. Один із бандитів злякався і поспішив розв’язати Логана.

Логан спробував піднятися, але був надто ослаблений. Дем’ян підійшов, щоб допомогти йому, але в цей момент один із головорізів напав на нього ззаду. Холодне лезо ножа блиснуло в темряві — Дем’ян відчув різкий біль у грудях, біля самого серця.

Страшенно стікаючи кров’ю, він стиснув зуби, підняв рушницю й вистрілив у нападника. Логан, зібравши останні сили, теж схопив зброю й приєднався до боротьби. За кілька миттєвостей усі головорізи були мертві.

Дем’ян похитнувся й упав на землю. Логан кинувся до нього, намагаючись перев’язати рану. Він обробив її вином, але кров усе ще текла.

— Тримайся, друже. Я витягну тебе звідси, — прошепотів Логан, але в його телефоні не було зв’язку.

Поранений Дем’ян кілька днів залишався без свідомості в лісі, поки Логан шукав допомогу. Нарешті йому вдалося додзвонитися до швидкої, і їх евакуювали. Перед цим Логан скинув тіла бандитів у річку, щоб уникнути зайвих запитань з боку поліції.

Дем’ян опритомнів у лікарні міста Пафос. Рана була зашита, але слабкість його не полишала. Біля його ліжка сидів Логан, усміхаючись.

— Дякую тобі, друже. Ти врятував мене. Я перед тобою в боргу, — сказав він.

Дем’ян ледь помітно усміхнувся. Незабаром до палати зайшли його дядько Василіс і Антоніс. Вони міцно обійняли його, відчуваючи полегшення.

Наступного дня Дем’ян поділився з Логаном своєю історією. Він розповів про кохання до Еміне, про зраду, про біль.

— Вона навіть не спробувала зв’язатися зі мною... Вона воліла забути мене. І я теж забуду її, — з гіркотою сказав Дем’ян.

— Це правильне рішення, — кивнув Логан. — Почни нове життя. Поїхали в Україну. Там ти зможеш усе змінити.

Дем’ян довго думав, але зрештою погодився. На Кіпрі його більше нічого не тримало. Рідні вже знали, що Еміне його покинула, а повертатися до Санторіні він не хотів.

З благословення дядька й Антоніса він вирушив в Україну. У Києві йому вдалося влаштуватися в престижну лікарню, що належала шейхи-принцесі Тамарі. Медсестри одразу звернули увагу на привабливого хірурга, але Дем’ян усе ще беріг у серці спогади про минуле.

Однак із часом, через п’ять років, він знайшов нове кохання — принцесу Вікторію, чиє ім’я назавжди залишиться в його серці, витіснивши спогади про Еміне, яка тепер була лише тінню минулого.

Це було справжнє кохання.