Вікторія Вецька - Зваблива ненависть , Вікторія Вецька

Я голосно засміявся:

— Уявив тебе з бородою… Ні, не твій стиль.

Тіна пирхнула, але теж засміялася.

— Добре, визнаю: ти справляєшся краще, ніж я думала.

— Це майже як комплімент, — підморгнув я.

Вона хотіла щось відповісти, але тут із кімнати почулися знайомі звуки — Ромчик прокинувся.

— Ну що, готова до другого раунду? — запитав я.

— А в нас був вибір? — усміхнулася Тіна.

Ми швидко повернулися до малого, і він, побачивши мене, одразу потягнувся ручками.

— Ну все, тепер ти його офіційний фаворит, — сказала Квіточка схрестивши руки.

— А я що казав? Харизма, борода і легкі навички заколисування — ось мій секрет успіху!

— Ну-ну, побачимо, як ти впораєшся, коли він вирішить влаштувати справжню вечірку, — хитро усміхнулася Тіна.

Я глянув на Ромчика, який широко усміхався і радісно махав руками.

— Виклик прийнято, — відповів я.

Ромчик, ніби почувши мої слова, видав переможний вигук і заходився радісно махати ручками, ніби вже планував вечірку свого життя.

— О, я бачу, цей малий не має наміру нудьгувати! — сказав я, піднімаючи його на руки.

— Головне, щоб нам вистачило сил, — Тіна подивилася на мене.

— Сил? Та ти що, я ж тренер! У мене витривалість, рефлекси… — я почав перераховувати свої «суперздібності», але тут Ромчик спритно вхопив мене за ніс.

Тіна вибухнула сміхом:

— Ну що, супермене, і що тепер робитимеш?

— Терпляче чекатиму, поки спадкоємець трону Романюків вирішить мене відпустити, — відповів я, намагаючись не рухатися.

Малий подивився на мене з цікавістю, а потім… раптово голосно пирхнув і засміявся.

— Оце так! — здивувалася Тіна. — Він сміється!

— Та звісно! Я ж не просто няня, я ще й комік, — усміхнувся я. — А тепер, дорогий глядачу, продовжимо нашу програму!

Я посадив Ромчика на диван і почав робити кумедні вирази обличчя. Малий голосно реготав, плескав у долоньки і явно отримував море задоволення.

— Ну все, тепер ти його офіційний улюбленець, — сказала Квіточка спостерігаючи за цією картиною.

— Я ж казав! — я гордо випрямився. — І це тільки початок!

Тіна сиділа поруч, уважно спостерігаючи за Ромчиком, і коли він почав крутитися, махати ніжками. Вона скорчила носика, немов відчуваючи щось незвичне в повітрі.

 — А давай подивимося, чи зможеш ти так само легко впоратися з… підгузками, бо щось мені здається, він уже в нього повний.

Я завмер.

— З чим?

— З підгузками, Тимуре, — повторила Тіна, схрестивши руки. — Ти ж такий класний нянь, от і покажи майстерність.

Я глянув на Ромчика, який не міг спокійно всидіти на дивані.

— Ну що ж, друже, здається, ти вирішив кинути мені справжній виклик…

Тіна засміялася:

— Ох, це треба бачити!

Глянув на Квіточку, потім на малого, потім знову на неї.

— Гаразд, приймаю виклик! — гордо заявив я. — Але ти будеш моїм асистентом.

Вона миттєво кивнула, без сумнівів. Я взяв Ромчика на руки й рішуче рушив до дитячої.

— Так, малий, давай працювати в команді. Без різких рухів, добре? — сказав я малому, поклавши його на пеленальний столик.

Ромчик у відповідь весело змахнув руками, його очі хитро блищали.

— Це «так» чи «ні»? — запитав я, знімаючи йому штанці, вже передчуваючи підступ.

— Думаю, це «зараз буде весело», — хмикнула Тіна, схрестивши руки на грудях і з цікавістю спостерігаючи за мною.

Я розгорнув підгузок… і завмер.

— Ого… — тільки й зміг видавити, дивлячись на це маленьке, але вражаюче «досягнення». — Ну, скажімо так… завдання не з легких.

Квіточка розсміялася, її очі хитро звузилися:

— Щось не подобається, няню?

Я кинув на неї багатозначний погляд.

— Абсолютно все не подобається, — відповів я, тримаючи паузу, — але справжні чоловіки не здаються перед труднощами. І в цьому, я не виняток.

Ромчик тим часом зацікавлено стежив за моїми зусиллями, ніби оцінюючи мій рівень майстерності.

Я швидко озирнувся.

— Так, мені потрібні вологі серветки! Де вони?

— Ось, — подала мені упаковку серветок Тіна, ледве стримуючи сміх.

— Добре. Що ще? Чистий підгузок! Терміново!

Квіточка театрально вручила мені новий підгузок, ніби це був дорогоцінний скарб.

— Тримай, воїн.

— Дякую, напарнице, — відповів я й узявся до справи.

Через кілька хвилин усе було зроблено. Чистий, задоволений Ромчик радісно повзав по підлозі, а я витер піт із чола.