Ярл Конг - Вагітна від чоловіка сестри, Ярл Конг

- Тобто ти порпалася в моєму особистому житті й навіть цього не приховуєш?

- Нічого я не порпалася, я навпаки хотіла допомогти зробити це твоє особисте життя кращим, - що ж, варто визнати, що її карта вище за рангом і легко перебила мою, схиливши важіль терезів на свою користь, тож я або буду викидувати козир, або залишуся "дурепою". А це гра не на життя, а на смерть. На смерть наших більш-менш адекватних сестринських відносин.

- Це яким таким цікавим чином? - Якби в неї й надалі не стирчав з руки ніж, то цей сміх можна було б сприйняти нормально, природно, а так це все відгонило клінікою, а я по якійсь схибленій іронії долі опинилася в її межах, - спілкуючись за моєю спиною з моїм чоловіком? 

- А що, спілкуватися вже не можна, якщо він твій чоловік? Це заборонено? - Ніколи не помічала за Альбіною синдром меншовартості. Вона завжди й всюди була в собі впевнена. Навіть самовпевнена. Тоді що це? Ревнощі? Ще і не до когось з подруг, чи знайомих, жіночої статі, а до сестри? - А за твоєю спиною, бо це мав бути сюрприз.

- Аааа, то я таке стерво, що встряло у ваше спілкування і зіпсувала сюрприз? Ну, вибачте, більше так не буду, сподіваюся, ви мені пробачите та організуєте ще один сюрприз. Можливо, на цей раз у ліжку? Я приходжу додому, а ви вдвох голі у ліжку лежите. Оце буде сюрприз, оце я заціню!

- Ніколас дізнався, що Лія має чималий досвід роботи дизайнером, тож через мене попросив її поглянути на той проєкт, котрий підготував спеціаліст, до якого він звернувся першочергово, - ігнорую цей її сарказм і намагаюся не думати про те, що її слова, взагалі-то, сьогодні могли виявитися правдою. Якби Ніколас був трохи наполегливішим. Якби я не згадала про дитину. Якби... А загалом, що стосується цього виправдання, то десь на підсвідомості я прокручувала такий розвиток подій, що Альбіна все ж полізе в мій телефон і очевидно, що побачить те, що скинула Лія. І хоч сестра не вундеркінд, та важко не впізнати в тих замальовках свій майбутній власний будинок.

- І ти хочеш, щоб я повірила в цю дурню?

- Це не дурня, а...

Хто б там не був за дверима вхідних дверей, хто б не натискав на дверний дзвінок, але я вже безмежно люблю цю людину, бо мало того, що сестра впізнала в тих кресленнях свій дім, так ще й зараз ловить мене на брехні. Я, звичайно, буду й надалі впиратися, її слова заперечувати, свої - просувати, але й по ній видно, що не відступиться. А ніж і досі в її...

- Я відкрию, а ти хоч попробуй сіпнутися!

Якщо це хтось з сусідів прийшов за сіллю, яка в них терміново закінчилася, то вже завтра організую їм мішок цієї солі. Альбіна не дає мені рушити до дверей, напевно, підозрюючи, що я можу злиняти від цієї розмови, та і загалом з квартири, та є і плюс - розміром так в п'ятнадцять сантиметрів. Не менше. Це я про ніж, котрий вона відклала в сторону, що означає, що не всі мізки розгубила. Зустрічати когось, хто б це не був, з ножем в руці, це так собі ідея. Хіба викрикнути: "о, ви теж готуєте? Бо я оце всіма думками й тілом у приготуванні, навіть не помітила, що захопила ніж з собою".

- Аааа, - якась дуже розгублена реакція на сусідів, дуже розгублена, якщо там, звичайно, не мужик в масці, озброєний пістолетом, котрий в цю мить спрямований у живіт сестри, - а що ти тут робиш?

Що ж, як для пограбування, то аж занадто по-панібратськи Альбіна з цим злодієм спілкується, тож висовую носа з кухні й...

- Це моє запитання...

Мужик, без маски, без пістолета, якого я добре знаю, але таке тремтіння проноситься по всьому тілу, а серце так шалено починає відбивати ритм, що краще б це був злодій. Красти у фінансовому плані все одного нічого, а от у моральному плані... Я можу залишитися круглим жебраком...

- А я тут, щоб побачитися з твоєю сестрою...