Паскаль Брюкнер - Парадокс любові

її пригнічення (пречудовим прикладом є Північна Америка). В цьому сенсі вона нагадує парадокс аскета, про який говорить Геґель: прагнучи звільнитися від тіла, християнський аскет повинен щомиті про нього думати. Його насторожує, збурює щонайменший порух почуттів, несамохіть він учиняє з цієї пригоди осереддя свого життя[129]. Приборкання несамовитого тіла залишає в людському серці вогнище, яке тому нас і спалює. Не дуже тонкий, зате ефективний спосіб. Замаскована мета пригнічення — попередити «еротичну ентропію»» (П. Слотердейк), не дати, щоб люди піддалися розчаруванню! Збереження заборон увічнює похіть, та при цьому напруга регулярно гаситься шляхом колективних порушень. Тим-то знущання військовослужбовців Пентагону з іракських полонених у в'язниці Аль-Граіб, яких змушували роздягатися, вдавати содомство й оральний секс, є саме такими відхиленнями від пуритантства, яке притаманне Сполученим Штатам. Ревна старанність у цих тортурах сержанта Лінди Інґланд засвідчує і те, що, доскочивши влади, жінки не поступаються в жорстокості чоловікам. Розпуста і повздержливість відновлюють давній пакт: якщо є бажання приборкати, воно відразу ж спалахує з новою силою. Так чи так, а пантеон кохання збагатився двома новими образами — добровільної незайманиці й войовничого євнуха.

4) Метафізика прутня

Французький актор Жульєн Каретт, вже на схилі віку, якось погукав дружину з другого поверху свого дому:

— Лорансо, хутчій іди сюди, в мене стоїть!

— Спускайся, — відказала вона, — я в саду.

— Ні, піднімися! Він не витримає мандрівки.

Характерний анекдот. Усупереч усім забобонам він засвідчує, що слабка стать — це чоловіки. Справді, їх позначають два чинники, які виключають одне одного: недоречність і рідкість. Чому навчають хлопця, щойно він став на стежку кохання? Щомога стримуватися, тобто йти наперекір природі. Якщо попустити собі віжки, статевий акт буде тривати усього кілька секунд, бо сперма, як і кров, спливає дуже хутко. Передчасна еякуляція нітрохи не пов'язана зі ступенем зрілості. Разом із сім'ям спливає чоловіча сила, через утіху чоловік стає — залежно від віку, на більший чи менший час, — кастрованим. Якщо його прутень встає неохоче, він докоряє собі, що так рано вичерпався. Чоловічий член — вередлива тварюка, яка піднімає голову, коли її не просять, фенікс, що повстає і зникає, неслухняний слуга, набридливий або недбайливий.

Один грецький міт, який варто було б вивчити у всіх школах, розповідає, що якось посварилися Гера із Зевсом. Заперечуючи дружині, Зевс заявив, що жінки здобувають від кохання більше втіхи, ніж чоловіки. Щоб розв'язати суперечку, розгнівана Гера погукала Тирезія, котрий після битви зі зміями отримав особливий дар жити в образі то жінки, то чоловіка. Тирезій відказав: «Якби любосна втіха дорівнювала десяти, то жінкам дісталося б тричі по три, а чоловікам тільки одиниця». Обурена Гера покарала Тирезія сліпотою, а Зевс обдарував його здатністю пророкувати, а також можливістю жити сім раз по сім життів. У цій легенді сказано все про чоловічу слабість (до якої слід було б додати нездатність народжувати дітей).

Найвища втіха обертається для чоловіка цілковитою втратою снаги, над ложем кохання нависає тінь гільйотини. Природа створила його виробником, тож сексуальність його функціональна і згасає в міру її реалізації. Чоловічий еротизм є лише низкою вивертів, щоб обійти цей ультиматум: у давньому Китаї, як і в тантричному індуїзмі, мудрецю рекомендувалося ніколи не вивергати сім'я і за допомогою прутня всотувати в себе жіночу потугу. Щоб виграти час, чоловік повинен володіти собою, мов знаряддям, обернути свій статевий орган протезом: перший фаллоімітатор — це його прутень.

Цим і пояснюєтьтся зачарованість — із домішкою заздрості, — жіночим клітором, «скіпкою, що запалює вогонь оргазму» (Г. Цванг), клинчиком, що ховається у складках жіночого тіла, яке вступає у поєдинок із чоловічим: нечесне змагання, адже клітор може тішитися без краю, завдаючи жінці невимовної радості. Цим пояснюються і витрати надмірної психологічної енергії на статеву сферу в хлопчиків, і те, що чимало чоловіків описує свої досягнення кількісними показниками. Вони лише заклинають ненадійність свого технічного устаткування, ці безсоромні самовдоволені геракли скаржаться, мов діти. Кожен чоловік бодай раз у житті зазнав невдачі, яку Стендаль називає «фіаско». Якщо чоловіча сексуальність є джерелом тривоги, то причина в тому, що анатомія для чоловіка — це доля. Він потерпає від безсилля, бо від себе не втекти. Через свій ґандж він сам себе відлучає від живих, відомо, що це страждання може довести людину до самогубства. (Саме цим і пояснюють самогубства Ромена Гарі та Гемінґвея). Замість того, щоб бажати іншого, чоловік бажає бажати, фетишизує свій прутень і врешті лише про нього й думає, провокуючи невдачу, якої хоче уникнути. Замкнувшись у собі, він не здатен поєднатися з коханою людиною. Треба вітати все, що повертає до життя непокірного прутня: чималим поступом тут ми зобов'язані віагрі, завдяки якій патологія перестала бути невідворотною. Не миритися з непоправним — це теж робить нас вільними.

Що таке ерекція? Стан потенційної підключеності, заклик до контакту, місток до іншого. В ній вирує п'янка сонячна сила, прагнення завоювати іншого, зіллятися з ним. Тільки вона дарує нам безмежне почуття єдності з іншим, відкриває для нас ізсередини чарівну країну його оргазму. Захват посвячення у таємницю, яка завжди буде нас дивувати.

Не слід ставитися зі зневагою до механічного боку статевого акту, як ото вчинив Фелліні, котрий карикатурно змалював Казанову таким собі поршнем, який знай товче й товче жіночі розкішниці. «Кохання не має ніякого значення, — писав Альфред Жаррі, — тому що воно може повторюватися без краю». Навпаки, лише на повторюванні може ґрунтуватися краса тілесного кохання. Автоматичність породжує іскру, ті самі рухи необхідні, щоб постало щось нове. Кохання — це чітко обмовлена хореографія, до неї треба долучитися замолоду та й забути за неї, як ото руки ремісника, мистця чи музиканта самі знають свою справу. Чоловіки й жінки повинні діяти механічно, щоб геть згубити розум: часом тіла стають роботами, бездушно повторюючи свою пантоміму, як писав Платон, стають глядачами чужої втіхи. У зляганні нас охоплює безіменна сила, тож, покладаючись на неї, ми відтворюємо ті самі порухи, немов у гіпнотичному трансі. Почуваєш радість, усвідомлюючи свою силу, сприймаючи свій організм як союзника, який ніколи не зрадить.

5) Спокуса унівечення

Існують два типи кохання: найпоширенішим є ексклюзивний варіант, що поєднує двох, рідше подибується масова любов, яка поєднує у спільному пориві велику кількість людей. Сам принцип милосердя полягає у «невизначеності» (Симона Вайль) і відмові од уподобань, щоб охопити все людство. Загалом це незвичайне явище — люди (їх небагато), які тілом і душею віддаються знедоленим й відкривають для них просто-таки шлюзи доброти. В основі їхньої діяльності лежить «свята байдужність» (Франциск Сальський): всі