Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- Через мене вчитель пішов. Якби я тільки мовчав… - зігнувся та закрив обличчя руками. – Я повинен був мовчати. Мовчати та нічого нікому не говорити…

- Ти зробив правильно, що розказав, - гладив Ракор його спину. – Мовчання призвело б до значно більших проблем.

- До яких? Все було б по-старому. Всі б ходили на уроки. Вчилися. Все було б так само, як і раніше. Навіщо я взагалі відкрив свого рота? – болісно стиснув пальцями волосся.

- Хаоле, ти зробив правильно, що розказав. Таким магам, як твій минулий духовний батько, не місце серед вчителів. Він порочив це звання. І ти не несеш жодної відповідальності за його дії. Він був дорослим і мав власну голову на плечах. А ти був дитиною, яка досі доволі мало знає про навколишній світ.

- Правда? – підняв хлопчик до нього невпевнений погляд.

- Звісно… - співчутливо кивнув чоловік.

Хаол опустив погляд та втомлено сперся на старшого, ввіряючи йому увесь свій повалений стан.

- Я вчора мав розмову із вчителем Уманом, - спокійно продовжував Ракор, погладжуючи учня та колисаючи ліжко. – Він та Даікон дали дозвіл на придбання рибок. З академії Безкрайньої гладі вже прийшла відповідь – вони готові зв’язатися із нами сьогодні о шостій годині.

- Це вже скоро, - тихо відповідав хлопчик. - А до їх академії шлях не близький.

- Ми не поїдемо до них. Звідси до академії Безкрайньої гладі їхати годин п’ятнадцять, якщо не більше.

- Тоді як ви хочете зв’язатися із ними? - посунувся учень до вчителя та обійняв його.

- Ти вже занурювався у стан тариге?

Хаол підняв спантеличений погляд на наставника.

- Ви його ще не вивчали? – насупився педагог.

- Тільки теоретично.

- Саме час приступити до практичних занять.

- Я… Я ніколи не практикував його, - ніяково відсторонився молодший.

- Я тебе навчу. Там нічого важкого нема. Медитувати ти вже вмієш…

- У мене ще погано виходить, - перебив хлопчик.

- …спати також. То й що, що погано? До слова, не дуже і погано. Майстерності малувато, однак ти цілком справляєшся із простими завданнями.

- Але тариге відрізняється від медитації.

- Інакше у нього б не було власної назви. Не хвилюйся. Це не важко.

- Воно не важко ВАМ, бо ви його вже вмієте, - незгідно насупився учень.

Ракор ласкаво посміхнувся цій хитромудрості:

- А якщо навчу тебе – то і тобі буде неважко, - легенько вдарив кінчиком пальця по дитячому носі.

Хаол покрутив губами, від чого зарухався і кінчик носу.

- Хах, такий славний, - потішно стиснув його вчитель. – Хмариночка моя.

Хлопчик притиснувся до нього у відповідь.

Посидівши із учнем ще трохи, Ракор витер з дитячих щік висохлі патьоки сліз та запропонував пройтися до їдальні. На що вихованець сумно покачав головою з боку в бік.

- Не голодний? – співчутливо пригладив вчитель його волосся біля чола. – Тоді ходімо, - піднявся з ліжка. – Проведу тобі інструктаж з тариге. Якщо нічого не вийде – присплю тебе та залучу до свого стану. Рибок нам подивитися все ж треба.

- Приспите? – насторожився підопічний.

- Якщо я займатиму тебе – пожалієшся вчителю Уману та мене швидко виженуть з академії.

Хлопчик похнюпив голову від таких слів:

- І ще один вчитель піде, через мене…

- Хаоле, - чуйно нахилився до нього викладач, - не ти змушував свого вчителя робити все те, не ти був спонукачем порушення правил. Розповідати про порушення правил це не те саме, що порушувати їх. Якщо хтось поводиться неналежним чином – ти не маєш відчувати провини за те, що розкажеш про це.

- Все одно… - відвернув він голову. – Вас люблять… А мене ні…

- Хаоле, у всіх учнів і вчителів є як улюблені педагоги із дітьми, так і нелюбимі. Хтось мене любить, хтось – ні. Те саме і з тобою. Якщо хтось конкретний недолюблює тебе – це не означає, що тебе не люблять усі.

- Еон мене не любить… А його люблять усі. Якщо усі його люблять то і притримуються вони його думки… - жалісливо стиснувся хлопчик. – Отже і мене через це не люблять…

- Хаоле… - м’яко обійняв чоловік підопічного. – Я тебе люблю… Ти хороший хлопчик…

- Я вас теж люблю… - пригорнувся він до викладача. – Але ви не у моєму класі, - відвів сумний погляд у сторону. – У нас з вами по одному уроку через день… І все…

- Тебе ображають у класі? – співчутливо відсторонився Ракор та подивився вихованцю в очі.

- Угу… - жалісно кивнув той.

- Що вони роблять? – опустився наставник навпочіпки, узявши дитину за руки.

- Штовхаються, глузують… - похнюпив голову. - Вони сміються через те, що я слабкий маг, що нічого не вмію… Що у іграшки граюся, - відвів погляд на побиту ляльку, яка лежала на підлозі.

- Але ти робиш успіхи в магії, - підбадьорював його чоловік. - Вже і дощик робиш, і хмаринка у тебе доволі непогана. Туману ще нема, але у половини однокласників його ще нема.

- Думаєте їм важливо все це…? Я слабший за Еона… Отже слабкий…

- Хаоле, хтось слабший, хтось сильніший… Якщо Еон сильніше тебе у чомусь – це не означає, що ти в усьому слабший за нього. Це означає, що у чомусь конкретному у нього просто більше успіху. Це не означає, що ти гірший. Тим паче, що ви досі вчитеся. Пройде рік і ти його можеш навіть перегнати у своїй силі.

- Це неможливо, вчителю…

- Можливо, - суттєво кивнув чоловік. – Відмінники перших класів дуже рідко залишаються відмінниками у останніх роках. Дисципліни змінюються, вчителя теж. Я не буду викладати вам туман усе навчання. Рано чи пізно цей предмет завершиться. І хто вийде з нього відмінником, а хто ні – навіть зараз передбачити неможливо. Цілком вірогідно, що ті, хто зараз кипить над кожною деталлю та не може одразу створити туман, стануть більш майстерними магами, ніж ті у кого одразу все вийшло само по собі.

- Ви брешете, - недовірливо виглянув хлопчик з-під чола.

- Своїм хано клянуся, - вказав Ракор на білий халат, прикрашений блискавками.