Максим Іванович Дідрук - Теорія неймовірності, Максим Іванович Дідрук

існування, цікава сама собою, та зараз не про неї. Ми поки не маємо відповідей на запитання, що таке Великий вибух і що йому передувало (якщо взагалі щось могло передувати), проте еволюцію Всесвіту після нього уявляємо доволі добре.

На момент утворення температура Всесвіту була колосальною: понад 1032 градусів за шкалою Кельвіна, це близько мільйона мільярдів мільярдів мільярдів градусів. Простір заповнювала пекельно гаряча плазма — такий собі суп з елементарних частинок, які постійно зіштовхувалися, але були надто збудженими, щоби взаємодіяти. За 10-35 секунди Всесвіт охолов у 100 тисяч разів до мільярда мільярдів мільярдів градусів. За цей час закінчилася так звана космологічна інфляція, тобто процес вибухоподібного розширення простору, завдяки якому Всесвіт постав однорідним і плоским. Іще за 100 секунд температура впала до мільярда градусів, що дало змогу кваркам об’єднатися в ядра найпростіших атомів — здебільшого ядра водню та гелію. Самі ж атоми ще не з’явилися, бо Всесвіт залишався надміру гарячим, щоб електрони втримувалися на орбітах. За наступні 400 тисяч років температура опустилася до 4000 градусів, що сприяло формуванню перших нейтральних атомів. А потім почалися Темні віки. Всесвіт став прозорим для світла, проте ще не містив нічого, що могло би світити. Не було ні зір, ані планет, ані галактик — жодної краплини світла в непроникній чорноті. Протягом сотень тисяч років після того під дією гравітації водень стискався в щільні хмари, виникали перші зорі, в надрах яких розгорталися термоядерні реакції. Ці зорі були надзвичайно масивними, швидко згоряли та вибухали, спалахуючи надновими та продукуючи в цих спалахах решту елементів періодичної системи. Їм на зміну приходили зорі наступного покоління, що об’єднувалися в галактики. Увесь цей час простір розширювався й охолоджувався, і коли минув перший мільярд років після Великого вибуху, температура Всесвіту сягнула приблизно мінус 200 градусів Цельсія.

І ось що цікаво. У цьому проміжку, впродовж першого мільярда років після зародження всього, тоді, коли виникли перші сонця та перші галактики, а космос неухильно охолоджувався, був період, коли температура Всесвіту уможливлювала існування рідкої води. Просто в космосі. Одразу важлива ремарка: у вакуумі вода не може залишатися в рідкому стані. Для того щоб вона була рідкою, потрібна не тільки температура, а й тиск. У вакуумі вода може бути лише у вигляді льоду чи холодної пари. Проте йдеться про інше. Візьмімо, до прикладу, Європу, супутник Юпітера, або Ганімед з Енцеладом — супутники Сатурна. Вони складаються переважно з водяного льоду, і якби такі тіла утворилися під час описаного мною періоду, за температури Всесвіту десь 300 кельвінів, вони були б рідкими. Їх оточувала б атмосфера з водяної пари, під якою ховалися б велетенські кулі з рідкої води. І так повсюди в космосі. Лишень замисліться над цим. Спалахують первісні зорі, закручуються перші галактики, й усюди в Усесвіті може існувати рідка вода.

Наступне припущення неможливо ні підтвердити, ні спростувати, тому воно, строго кажучи, є ненауковим, але все ж цікавим, щоб поміркувати: а чи могло за таких умов зародитися життя? Теоретично так. Зараз, коли в Усесвіті мінус 270 градусів Цельсія, астрономи шукають землеподібні планети, розташовані в придатній для життя зоні довкола своїх зір, де вода може бути рідкою. Ми розуміємо, що життя вимагає специфічних умов для виникнення. Але 13 мільярдів років тому був період, коли весь Усесвіт, кожен кубічний сантиметр його простору був придатний для появи життя.

Важко підрахувати, скільки води накопичилося на той час. Вочевидь, її було менше, ніж зараз. Та все ж вона існувала. А це означає, що, цілком імовірно, існували рідкі комети, огорнуті хмарами водяної пари, існували повністю водяні супутники чи й навіть планети-блукальці, які складалися винятково з води. Все це — резервуари, де найпростіші органічні молекули могли нескінченно поєднуватися між собою, сприяючи зародженню життя. І все це відбувалося не в якомусь конкретному місці, не на поодиноких планетах з ідеальними умовами, а в усьому Всесвіті.

Отож цілком імовірно, що життя зародилося в схожих водяних кулях. Зрештою воно замерзло й мусило чекати мільярди років, щоб засіяти планети на кшталт Землі, крихітні острівці, де вода досі може існувати в рідкому стані. Достеменно це нікому не відомо. І ніколи не довідатися. Але хіба не дивовижно просто усвідомлювати, що в історії Всесвіту були часи, коли ми, люди, могли б ширяти у відкритому космосі із самим лише аквалангом за спиною?

Надмірна обережність, яка шкодить

Що таке рак? Ми часто чуємо слова «пухлина», «онкологія», «злоякісне новоутворення», тож що воно таке?

За сьогоднішніми уявленнями рак виникає, коли клітини людського тіла немовби починають рухатися назад у своєму розвиткові.

Людський організм є багатоклітинним, а це вимагає тісної співпраці різних типів клітин. На відміну від одноклітинних організмів, які можуть розмножуватися безконтрольно, розмноження м’язових, нервових, епітеліальних чи сполучних клітин у тілі людини відбувається під строгим контролем. Завжди є момент, коли ці клітини мають припинити ділитися, а за певних умов узагалі померти, скоїти щось на кшталт програмованого самогубства, звільнивши місце для нових клітин. Інакше кажучи, клітини всередині людського тіла жертвують власними інтересами задля забезпечення функціонування всього організму. Але іноді, здебільшого через мутації в ДНК, механізми, які стримують егоїстичні поривання клітин до безперешкодного розмноження, виходять із ладу. Це активує атавістичні програми агресивного поширення, клітини забувають, що вони — частина організму, стають примітивнішими та змінюють спеціалізовані функції, що їх виконували, наприклад, у печінці, легенях чи мозку, виключно на репродукцію та ріст. Це і є рак.

Лікувати рак складно, оскільки його спричиняють тисячі мутацій. Попри всі досягнення медицини за останні пів століття, рак не відступає. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 2020-го у світі злоякісні пухлини виявили в майже 20 мільйонів людей і 10 мільйонів від них померли. Протягом життя онкологічне захворювання розвинеться в кожного п’ятого жителя планети, кожен восьмий чоловік і кожна одинадцята жінка від нього помруть. Утім, сприймати рак як смертельний вирок також неправильно. Це і є темою мого сьогоднішнього випуску.

Нещодавно вчені зрозуміли, що рак виникає частіше, ніж думали раніше, і нерідко залишається недіагностованим. Ідеться про чимало несмертельних його видів, коли людина помирає радше з раком, а не від нього. Це дає підстави для дещо контроверсійного висновку: через виявлення таких несмертельних видів раку лікарі заподіюють більше шкоди, ніж користі. Спробуймо розібратися чому.

Десятиліттями раннє діагностування вважали запорукою успішного лікування онкологічних захворювань. Зрештою так і є. Лікарі були переконані, що регулярні масові обстеження допоможуть виявляти