Томас Харріс - Червоний Дракон

аеропорту. Повідомлення, що він отримав від Лектера минулого вівторка, викликало в нього суперечливі відчуття. Звісно, доктор Лектер не помилився в тому, що він красивий і що його захопливо читати. Він дійсно красивий. Але страх Лектера щодо того поліцейського викликав у нього зневагу. Лектер розумів не більше за звичайних обивателів.

Утім йому кортіло дізнатися, чи не відправив йому Лектер ще одну звісточку. Він зачекає, доки не приїде додому, і вже там усе перевірить. Доларгайд пишався своїм самоконтролем.

Дорогою додому він міркував про газетяра.

Були часи, коли він вибачився б, що потурбував чоловіка, і ніколи більше не наблизився б до того кіоску. За довгі роки люди вилили на нього неміряно лайна. Але годі. Той чоловік міг образити Френсіса Доларгайда, проте не міг устояти проти Червоного Дракона. Це був ще один етап Становлення.

Опівночі над його письмовим столом досі горіло світло. Розкодоване послання з «Базікала» зібгане валялося на підлозі. Навколо було розкидано обривки «Базікала» – Доларгайд повирізав статті для свого журналу. Великий гросбух лежав розкритий під картиною Дракона, на нових вирізках і досі підсихав клей. Під ними, також щойно приліплений, розташувався маленький пластиковий мішечок, поки порожній.

Напис під мішечком стояв такий: «Цим він мене зобидив».

Але Доларгайда за столом уже не було.

Він сидів на східцях у підвалі, серед прохолодної земляної гнилі й плісняви. Промінь електричного ліхтаря рухався меблями, завішеними простирадлами, пильними зворотними боками дзеркал, що колись висіли в цьому будинку, а тепер похилилися до підвальних стін, скринею, в якій лежала пачка динаміту.

Промінь зупинився на високому задрапованому предметі – у далекому кутку підвалу таких стояло декілька. Доларгайд рушив туди, павутиння торкалося його обличчя. Він чхнув від пилу, стягнувши з предмета простирадло.

Змигнувши сльози, він присвітив ліхтарем на старий дубовий інвалідний візок, що виявився під простирадлом. З високою спинкою, важкий і міцний – їх у підвалі було три. Бабусі їх надала окружна влада в 1940-х, коли вона відкрила тут притулок для старих.

Під рипіння коліщаток він покотив візок підлогою підвалу. Легко підняв сходами попри вагу. Змастив колеса на кухні. Передні коліщата все одно рипіли, проте на задніх стояли добрі вальниці, і вони вільно оберталися, щойно Доларгайд клацав по них пальцями.

Заспокійливе хурчання коліщаток тамувало пекучу лють. Обертаючи колеса, Доларгайд також почав хурчати собі під ніс.

20

Опівдні вівторка Фредді Лаундз вийшов із редакції «Базікала» втомленим і хмільним від радості. У літаку до Чикаго він написав свій репортаж і акурат за півгодини скомпонував його в складальному цеху.

Решту часу він невідривно працював над своїм пейпербеком, ігноруючи всіх відвідувачів. Він вправно організовував робочий час і наразі вже мав п’ятдесят тисяч слів основного тексту.

Коли Зубного ельфа впіймають, Лаундзу лишиться додати разючий вступ і звіт про лови. А основний матеріал чудово укладеться в готову історію. Він уже домовився, що троє найкращих репортерів «Базікала» мають виїхати на репортаж за першою вимогою. За лічені години після арешту вони вже вишукуватимуть подробиці в рідному місті Зубного ельфа – де б воно не було.

Агент Лаундза озвучував напрочуд великі цифри. Завчасно обговорювати цей проект з агентом було, загалом кажучи, порушенням домовленості з Кроуфордом. Аби прикрити це, на всіх контрактах і документах стоятиме дата вже по арешті.

Кроуфорд тримав великий дрючок – він мав запис із погрозами Лаундза. Передача між штатами повідомлення з погрозами була тяжким карним правопорушенням, і від нього Лаундза вже не могла захистити Перша поправка82, на яку той часто посилався. Лаундз також знав, що Кроуфорд єдиним телефонним дзвінком може створити йому вічну проблему з податковою.

У душі Лаундза росли поліпи чесності. Він не мав ілюзій щодо характеру свого ремесла. Проте до цього проекту в ньому розігрався мало не релігійний запал.

Його захопило видіння кращого життя, яке можна здобути за допомогою грошей. Поховані під усім брудом, який він згенерував за своє життя, давні надії лаштувалися на схід. Тепер вони заворушились, намагаючись підвестися.

Переконавшись, що фотоапарати й звукозаписувальне обладнання працюють справно, він поїхав додому поспати три години перед вильотом до Вашингтона, де мав зустрітися з Кроуфордом біля засідки.

Проте, чорт забирай, у підземному гаражі на нього чатувала перешкода. На сусідньому місці, заїхавши за розділову лінію, припаркувався чорний фургон. Зайняв територію, на якій так ясно було написано «містер Фредерік Лаундз».

Лаундз різко відчинив дверцята, стукнувши при цьому бік фургона й лишивши на металі вм’ятину й подряпину. Хай цей недоумок знає, з ким має справу.

Лаундз замикав автівку, коли позаду нього розчахнулися двері фургона. Він почав обертатися, наполовину озирнувся, аж раптом йому над вухом ляснув плаский кийок. Він підняв руки, та коліна вже підгиналися, щось із неймовірною силою зчавило шию і перекрило доступ до повітря. Коли легені знов змогли набрати кисню, Лаундз вдихнув хлороформ.

Доларгайд припаркував біля домівки свій фургон, вийшов і потягнувся. Усю дорогу від Чикаго він боровся зі стрічним вітром, і руки натомилися. Він оглянув нічне небо. Скоро мав початися метеоритний дощ Персеїд, його не можна пропускати.

Одкровення: І хвіст його змів третину зірок із неба, і посипалися вони на землю…

Його діяння в іншому часі. Треба його побачити й запам’ятати.

Доларгайд відімкнув двері з чорного ходу і, як заведено, оглянув будинок. Надвір він уже вийшов із панчохою на голові.

Відчинив дверцята фургона й прилаштував покіт. Потім викотив Фредді Лаундза. На Лаундзі не було нічого, окрім шортів, кляпа в роті й пов’язки на очах. Попри напівпритомний стан, він не сповзав і не хилився в кріслі. Сидів дуже прямо, притулившись головою до високої спинки старого дубового візочка. Бо від потилиці й до стоп він був приліплений до крісла епоксидним клеєм.

Доларгайд закотив його в будинок і поставив у кутку вітальні спиною до кімнати, наче Лаундз попався на шкоді.

– Тобі не дуже холодно? Ковдра не потрібна?

Доларгайд віддер гігієнічні серветки, що затуляли Лаундзу рот і очі. Лаундз нічого не відповів. Сморід хлороформу ніяк не вивітрювався.

– Принесу тобі ковдру.

Доларгайд узяв з дивана афганський плед і загорнув у нього Лаундза по саме підборіддя, а тоді притис йому під ніс пляшечку з нашатирем.

Очі Лаундза розчахнулись і втупились у стик між стінами. Він кашлянув і заговорив.

– Аварія? У мене серйозні травми?

Голос позаду нього:

– Ні, містере Лаундз. Із вами все буде гаразд.

– У мене спина болить. І шкіра. У мене опіки? Боже, прошу, тільки