Віктор Платонович Петров - Романи Куліша. Мовчуще божество, Віктор Платонович Петров

воно таким уже й невдалим!? Це ж про Марка Вовчка писав Куліш, що вона коло нього «голубом гуде і соловейком співає», «з великої туги визволяє». Не могло бути це освідчення невдалим саме ще й через те, що їхав Куліш задля Марка Вовчка, наперед умовившись із нею про спільне співжиття в Дрездені. І термін для цього закордонного перебування призначив Куліш не менше року.

Отже, умовившись зустрітись із Марією Олександрівною закордоном та оселитись із нею «надовго» в Дрездені, взявши з собою її білизну й віддавши їй свої гроші, Куліш виїхав за кордон рівно на тиждень раніш перед виїздом Марковички, певне, щоб уникнути зайвих розмов. Але чи знав Куліш, виїжджаючи за кордон сам, що Марковичка згодилася їхати до Берліну з Турґєнєвим, чи, може, Марія Олександрівна сховала від Куліша свій намір і тільки вже за кордоном з телеграми Каменецького він довідався про цей «зрадливий» вчинок Марковички?..

Можливе перше, але можливе й друге.

Ми не знаємо причин, що призвели до розриву за кордоном між Кулішем та Марією Олександрівною і чому так швидко супроти початкових плянів повернувся Куліш до Росії. Цей розрив можна було б з’ясувати, може, тим способом, що Куліш, довідавшись про спільну подорож Марка Вовчка з Турґєнєвим, почув себе ошуканим. Його гордість було ображено. Ті суворі інвективи й обвинувачення, що їх звертав пізніш Куліш до Марка Вовчка, можна було б пояснити саме цим епізодом.

Але…

Хіба ж ми не досить знаємо Куліша, обережного, хиткого, розсудливого, двозначного?

Попри всю свою ревниву самовпевненість і гордість, він був здібний не тільки не протестувати проти спільної подорожі Марка Вовчка з Турґєнєвим, але й охоче на те пристати. Це так в’яжеться з обережною вдачею Куліша. Цим способом він міг уникнути якнайкраще будь-яких підозрінь щодо справжніх намірів своєї закордонної подорожі. Мовляв, Марко Вовчок поїхала за кордон не з ним, а з Турґєнєвим. А він в сторінці…

Хіба ж мало макіявеллівської двоїстости, юродної химерности, двозначної протиставлености уявленого й справжнього було в Куліші?

Думка стояла в нього насторожі почуття, розсудливість попереджала пристрасть, обережність перемагала ревнощі.

Юродна вигадливість дозволяла йому обернути ревнощі в свою протилежність і з уданим уїдливим знущанням із себе, Турґєнєва й Марка Вовчка цинічно й настирливо штовхати Марка Вовчка в обійми до Турґєнєва.

В кожній людині багато темного, плутаного й несподіваного. Отже в щоденникові Кулішевому ми маємо сентенційну нотатку:

— Человек, стремящийся к высшим целям, на женщину должен смотреть более как физиолог, нежели как поэт…

Ми знаємо одне: Куліш обмірковував цю можливість: Марко Вовчок — Турґєнєв… Коли Куліш збирався їхати на Україну, відмовляючись од подорожі за кордон з Марією Олександрівною, він радив їй взяти собі за супутника Івана Сергійовича Турґєнєва.

Куліш писав:

— Остання моя порада: ради Бога їдьте з Турґєнєвим! Не кидайте хоча й цього способу стати вище за той жалюгідний погляд на своє життя, що в нього Ви тепер заглиблені, що ним пригнічені. Це одне може розважити мене в моїх гірких думках про Вашу долю нещасну.

Куліш розподіляв романи Марка Вовчка на приймовні й неприймовні. В цьому питанні про романи Марії Олександрівни він був гонорніший од неї самої. Були романи, що для них він вибирав епітети «гіркі» й «жалюгідні», і були такі, проти яких він не міг нічого заперечити. Коханець, ревнуючи, бачивши, що його зраджено абож буде зраджено, кінець-кінцем, починає піклуватись про те, щоб жінка, що він її кохає, вибрала собі людину, гідну її. Самолюбство й пиха відограють певну ролю навіть і в ревнощах.

Але безперечно: штовхаючи Марка Вовчка до Турґєнєва, Куліш почував себе аж надто ображеним, що вона обрала за приятеля Турґєнєва, а не його.

Ми не знаємо безпосередніх причин, що призвели до остаточного розриву між Кулішем та Марком Вовчком. Нам бракує документів і матеріялів. Ми нічого не знаємо, яка сцена відбулася між ними при особистій зустрічі в Берліні чи Дрездені.

Біографи висловлюють думку, що «побачення не дало жадних авансів Кулішеві», що Куліш одержав від Марковичевої гарбуза, що, мовляв, «Марковичева дала Кулішевому залицянню одсіч».[36]

Тим часом, яка може йти мова про успіх чи неуспіх, про одсіч, про аванси, коли все наперед було зважено, розраховано, вирішено й здійснено?.. Самий факт закордонної подорожі — фанфара безсумнівного Кулішевого успіху. Куліш виїздить за кордон тільки задля Марка Вовчка, наперед маючи від неї згоду оселитись із ним надовго в Дрездені.

Турґєнєв був остільки певний сталости налагоджених взаємин Куліша й Марковичевої, що його аж надто здивував цей для нього цілком несподіваний розрив.

Справа не в приводі для розриву, може для цього остаточного розриву ніякого й приводу не було; справа не в одсічі, яку важко припустити, знаючи Марка Вовчка та її жорж-зандизм, — справа тільки в Кулішевій вдачі, «в совершенной невыносимости и невменяемости Кулиша». Коли ще 10 квітня взаємини Куліша й Марка Вовчка Гр. Ґалаґан описував, що «Куліш Марку Вовчку так обридає, що вона ладна тікати від нього», то за якийсь місяць було досить двох-трьох днів, проведених насамоті вдвох, щоб обриднути один одному остаточно.

Ми ладні розглядати згоду Марковичевої оселитись разом із Кулішем у Дрездені, як останню виблагану в неї поступку, та вже перші дні вкупі довели їм надто виразно повну неможливість їхнього спільного життя.

Звичайний напад важкої хандри, так властивої для Куліша, його постійні скарги, сумбурні обвинувачення, галасливі обурення, гуркання дверима, сльози, гістеричні вигуки повинні були з першого ж дня отруїти будь-яку приємність жити вкупі закордоном. У хандрливій гістеричній нудьзі кожна життьова дрібниця виростала до розмірів світової катастрофи.

Марко Вовчок — не Олександра Михайлівна. Коли Олександрі Михайлівні треба було вісім років, щоб, нарешті, не витримати й кинути чоловіка, то Марку Вовчкові треба було тільки п’ять місяців.

Вони роз’їхались.

В прощальному листі своєму Куліш писав Марку Вовчкові:

— Ми повинні бути вищі від звичайних людей, що розходяться.

Куліш висловлював побажання, «розлучитись з нею в таких взаєминах, щоб вона завжди могла звертатись до нього в години суму абож безпомічности».

16-29 травня Куліш був уже в Твєрі і звідтіля поїхав із дружиною по Волзі, оселившись на літні місяці в с. Малинівці на Хопрі в брата Олександри Михайлівни Олімпія Михайловича.

З Парижу, розлучившись із Марковичевою в Берліні, Ів. Турґєнєв писав до неї 22 (н. ст.) травня, запитуючи:

— Чи знайшли ви вам квартиру, як ваше здоров’я, що робить Богдан, які звістки з Росії, чи з’явився Берлінець [тобто Куліш], як вам подобається Дрезден? — Я в усьому цьому беру найживішу учать, бо я вас щиро покохав; не так,