Віктор Платонович Петров - Романи Куліша. Мовчуще божество, Віктор Платонович Петров

в Вашій депеші, що вона виїхала. Відповісти їй на мою першу депешу було важко. В листах моїх я прохав її про одне: визначити наші стосунки, тобто мої до неї та її до Турґєнєва.

Куліш вимагав неможливого: людина простих ліній, визначених формул, усталених схем, Куліш вимагав того самого й від Марка Вовчка, ніби для жінки існує визначеність і схема?.. Куліш хотів знайти «формулу стосунків»; кінець-кінцем, він міг би згодитись і на Турґєнєва, на «любов утрьох», але для цього йому потрібно було наперед це знати, умовитись, погодитись, — зформулювати.

— В Ковно, — пише Куліш далі до Каменецького, — передадуть Марії Олександрівні мого листа найпримиреннішого. В листі я кажу, як про безсумнівне, про те, що вона не моя, і бажаю їй щастя, а для себе прошу тільки одного — не одбирати в мене можливости простягнути їй руку в тяжкий для неї час, що без сумніву швидко прийде. Коли б вона віддалась мені без пристрасного захоплення, це була б жалюгідна історія. Хай же перенесе вона гарячку кохання, не катуючи мене без глузду. Найприкріше для мене становище — невизначеність. Коли нею заволодіє Турґєнєв, я буду втішений принаймні з того, що вона живе з людиною, а не з твариною. Зв’язок цей буде в кожнім разі корисний для її таланта. Турґєнєв має всі способи поширити обрій її душі. Я йому не заздрю; я майже радію з їх зближення. Може в цьому зближенні — мій порятунок од найбільших нещасть, що припали б на мою долю при її вічно загадковому душевному стані.

Чекаючи в Берліні на приїзд Марка Вовчка, Куліш спочатку мав намір проїхати з Берліну в Дрезден, щоб помандрувати в горах Саксонської Швайцарії і повернутись до Берліну, коли приїде туди Марія Олександрівна. Але, одержавши телеграму від Каменецького, Куліш змінив свою думку, згадавши про зайві витрати.

— Дождусь їх в Берліні, а потім ще буде час мандрувати по художніх пустелях.

Куліш не хотів повертатись, не побачившись з Марком Вовчком. Він не губив сподіванки на примирення, на бажане для нього розв’язання любовного конфлікту.

В тому ж листі до Каменецького Куліш писав:

— Виїхати, не побачившись з нею, нема для чого: між нами лишилось би щось вороже. У мене ж її білизна, у неї мої гроші. Ми зустрінемось і розлучимось друзями. Я можу лишитись з нею в Берліні одну годину. Добре, що Ви мене попередили. Листа од Вас ще нема. Відповідь на цей пошліть в Дрезден. Мені дуже цікаво знати всі подробиці другого її роману. Певне й вона сама розповість мені багато цікавого вільно й невільно. Стежити за нею завжди буде для мене цікаво. Доля цієї жінки рідка. До того ж я кохаю її, не зважаючи на всі її хиби і на все те, що з боку кожної іншої жінки щодо мене можна було б назвати підлотою.

В ревнощах багато важить цікавість. Цікавість одна з складових частин в ревнощах, що іноді може заповнити все. Є вища втіха роз’ятрювати рани подробицями визнань, стежити за жінкою, що кохає, в найдрібніших деталях її зрад. Куліш, як найсолодшу мрію, плекає в собі хоробливе бажання випити до дна вщерть повний келех ревнивої цікавости: наситити ревнощі цікавістю.

— Кожен рух і кожне її слово, — визнається Куліш Каменецькому, — тепер для мене буде предметом психологічного розгляду. Ніхто так не зробить в даному випадкові, як вона. Це буде абож повна одвертість, абож жалюгідна скритність, жалюгідна через огидне для мене лукавство та двоєдушність.

І Куліш кидає Марку Вовчку декілька обвинувачень:

— Вона звикла обманювати й навряд, щоб раптом кинула цю звичку багатьох років. Фалшиве її становище щодо чоловіка знівечило її вдачу. Я бажав би, щоб вона жила одверто з Турґєнєвим. Це відродило б у ній багато. Соромно буде Турґєнєву, коли він допустить її до двозначної ролі! Цікаво знати, скільки добра й фалшивости в цій людині. Жалько, коли він такий матеріяліст, як казали мені. Та годі — побачимо![35]

Марія Олександрівна виїхала з Петербурґу не сама, а разом з Турґєнєвим. Турґєнєва урочисто випроводжали в закордонну подорож петербурзькі літератори, улаштувавши обід у Дюасо. На обіді були Ґончаров, Некрасов, Панаєв, Ребіндер, Нікітєнко та інші.

Виїхала Марковичка з малим сином Богдасем та Турґєнєвим вранці 29 квітня, бо вже, як зазначає О. Дорошкевич, 30 о 6 годині вечора Турґєнєв пише з-під Пскова (мало не 270 верстов від Петербурґу) листа до графині Лямберт, де занотовує:

— Я вам напишу з Берліну, відправивши пані Маркович до Дрездена. Я вам розповім про нашу мандрівку. — І далі додає про Опанаса Васильовича: — А чоловік її нестерпна людина з породи доброчинних, роздратованих і чесних дурнів.

П. Анненков переказує про цю подорож зі слів Турґєнєва: «Турґєнєв був з Марією Олександрівною в дуже приятельських взаєминах і подорожував з нею та малим її сином Богдасем до Берліну в поштовій каретці, де вони сиділи втрьох. Залізниці до Берліну тоді ще не існувало. Турґєнєв з веселим гумором розповідав потім, як жвавий хлопчик сидів у нього всю дорогу на руках, на ногах і спав на шиї».

В одному з червневих листів до Марка Вовчка того ж таки року 1859 Турґєнєв з приємністю згадував про ті «довгі, довгі й хороші розмови, що їх вони вели під час мандрівки». «Особливо, — пише Турґєнєв, — лишилася у мене в пам’яті одна розмова в маленькій каретці між Ковном та кордоном тихої й теплої весняної ночі. Я не пам’ятаю, про що власне ми розмовляли, але поетична спільність збереглась у мене в душі від тієї ночі. Я знаю, що ця подорож нас зблизила і дуже цьому радий».

__________

Травень року 1859, подорож Кулішеву за кордон і тодішні взаємини його з Марком Вовчком Ол. Дорошкевич змальовує так: «Після невдалого освідчення перед Марком Вовчком його (Куліша) опанувала страшна нудьга; бажаючи її розвіяти, він несподівано виїхав за кордон, хоч збирався на Україну. 26 квітня він був уже в Ковні і поспішав через Кеніґсберґ до Берліну. Можна гадати, що саме в Берліні він чекав на Марка Вовчка, яка тими ж днями лаштувалася за кордон».

Ми дозволили б собі не погодитись з цим викладом подій і фактів року 1859, як їх оце змальовує Ол. Дорошкевич.

Кулішева хандра не мала безпосереднього зв’язку з невдалим його освідченням перед Марком Вовчком. Навпаки, Куліш сподівався, подорожуючи закордоном укупі з Марією Олександрівною, розвіяти свою, як він пише в листі до Каменецького, «безглузду хоробу — нудьгу». Щодо самого освідчення Кулішевого перед Марком Вовчком, то знов таки, чи було