Віктор Платонович Петров - Романи Куліша. Мовчуще божество, Віктор Платонович Петров
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
35
Листи Куліша до Каменецького опублікувала Катерина Лазаревська: «Куліш і Марко Вовчок. (Кілька невиданих листів)». «Україна» 1929, липень — серпень, ст. 102–105.
36
Ол. Дорошкевич так викладає цей епізод у своєму біографічному нарисі: «Побачення не дало жадних авансів Кулішеві в його новій пристрасті, і вже 16 травня бачимо його в Твєрі: це здивувало Турґєнєва»… Гіпотезу нездійснених «авансів» висловлює й П. Чубський. «На весні рішуча атака на серце Марковичевої, гарбуз од неї і подорож із дружиною Волгою на Кавказ… Єдиного, здається, разу, а саме влітку 59 р. одваживсь був Куліш на рішучий крок у романі з Марковичевою, одкинувши навіть побоювання, що це, мовляв, приведе до гіркого каяття, готовий поринути в пекло кохання… Але й ця “сміливість”, така йому невластива, на цей раз не допомогла… Марковичева дала Кулішевому залицянню одсіч». Пор. у В. Доманицького, «Зап. Н.Т. ім. Шевченка», т. 88, ст. 227.
37
Майже тотожню характеристику Марка Вовчка дає відомий критик Скабічевський, описуючи Марію Олександрівну, часів її роману з Пісаревим. У своїх споминах він пише, що, знайомлячись із Марком Вовчком, він сподівався побачити особу чарівної зовнішности, тим часом зустрів «дебелую матрону — атлетического сложения». «Единственно, чем можно было об’яснить ее сердцеедство, это недюжинным умом и уменьем вкрадываться в душу собеседника… В начале знакомства она производила на вас такое впечатление, что казалось и не найти другой такой симпатичной душевной женщины, как она понимает вас, как сочувствует вам во всем. Но мало-по-мало в этом симпатичнейшем и задушевнейшем существе сказывалась немалая доля коварства: или она эксплоатировала вас самым беззастенчивым образом, или, расхваливая вас в глаза и уверяя в искреннем и горячем расположении к вам, в то же время зло осмеивала вас за глаза, или же, наконец, если замечала возможность поссорить вас с кем-нибудь, она не упускала случая воспользоваться этой возможностью».
38
Це саме повторює Турґєнєв про Марка Вовчка і в листі до П. В. Анненкова з 3/VI-1860: «Тут також і Марко Вовчок — це чудесна, розумна, чесна й поетична істота, але захоплена пристрастю до самознищення: просто так себе обробляє, що клоччя летить».
39
Порів. лист Ів. С. Турґєнєва до П. В. Анненкова з 8/VI-1860 про М. О. Марковичеву: «Це дуже мила, розумна, хороша жінка з поетичним складом душі. Вона буде на Байті, і ви повинні неодмінно зійтись із нею… Цур, не закохайтесь. Що дуже можливо, не зважаючи на те, що вона не дуже вродлива».
40
Листи Куліша до Глібової опубліковано: 1) Ів. К-й. До життєпису П. Куліша. «Червонный шлях» 1924, кн. 8–9, ст. 268–285; 2) Микола Левченко. До листування П. О. Куліша з П. Х. Глібовою. Записки Іст. Філ. Відділу ВУАН 1927, кн. X ст. 293–298.
41
«Я украинскою одежею люблю дразнить панов; они в хорошем и ясном отношении к миру, потому во всем, — и в штанах, и в юбках подозревают и ругаются, яко чистым и непорочным. Подобное положение душевных стихий очень, очень забавно и заманчиво. Нельзя, чтобы не шутить над сим благодатным покоем… Вот и завяжешь узелок какой, или через плечо ленточку белую, или шнурочком обложишь казакин, или черненький перстенек наденешь — и давай удить приятное доверие отцов отечества, и тешиться их зорким и милым вниманием к сим ребяческим и детским побрякушкам». Архів С. Д. Носа (Етнограф. Комісія Укр. Академії Наук) зш. 14 і 32; В. Білий, Судова справа Носа. Зап. І. Від. УАН, кн. IX, 1925.
42
Чернігівський купець.
43
Пор. у листі до Глібової з 5/ХІ-61: «Різні відомі Вам події перешкоджали їй [любові] до того часу, поки призвели мою душу в те становище, яке висловлено в першому листі після нашої розлуки на поштовій станції».
44
На Глібову Куліш справив вражіння «капризної» людини, що ні з чого не буває задоволена. На відповідь Куліш заперечував твердження Глібової про свою вередливість, але почуття «святого незадоволення» він проголошує як принцип і правило ставлення до життя й людей.
12 жовтня 1860 він писав Глібовій:
— Навіщо це Ви називаєте мене примхливим? Справді, не те, зовсім не те. Я вічно шукаю свого ідеалу в усьому, що бачу й чую. Хіба це примха — не бути нічим задоволеним, що не підходить під ідеал?
45
«Без синтезу», ст. 14.
46
«Без синтезу», ст. 14.
47
Порів., що писав Куліш до Глібової в листі з 3/VII-61 з Ґенуї: — Як розповісти Вам, як дать Вам зрозуміти, скільки болючого захопив я з собою з торішньої подорожі на батьківщину! Ви сами пишете, що про мене з усіх боків чуєте лише погане. І злодієві прикро знати, що люди його суворо засуджують; як же людині, яку катують за великодушні її душевні рухи, що їх розуміють по-лакейськи? Не вийти ж мені на площу і не читати про свої діла й наміри публічних лекцій? Та й публічні лекції такого роду небагато здібні зробити.
48
Микола Іваненко. З життя О. Я. Кониського (Нові матеріяли). «Україна» 1929, березень — квітень, ст. 65–69.
49
«Куліш і Милорадовичівна». Слово 1927, ст. 8–9.
50
Башкірцев, дід відомої Марії Башкірцевої, сусіда Рентель, що його маєток знаходився поблизу Ганниного хутора.
51
Т. Богданович. Любов людей шестидесятых годов. Academia, 1929.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Романи Куліша. Мовчуще божество, Віктор Платонович Петров», після закриття браузера.
