Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

— Це кальцеолярія. Квітка Древніх богів, — пояснив травник. — З лікувальної точки зору майже даремна, але погодься, яка гарна?

Дівчина кивнула, стискаючи пальці навколо щербатого горщику. Чоловік, певне, виростив її сам.

— Так, гарна. Ви вірите в Древніх?

Древні, або Справжні боги, покинули Колдовські землі задовго до її народження. Навіть до народження бабці. Їй малій це здавалось досить далеким часом. Хоча, зараз бабці було всього сімдесят, вона молодша за Індгарта, а він теж не знав часів, коли були Справжні боги. Лише декілька викладачів Академії їх застали. Ректор Самір, академік Захарія та професор Іоан. За інших вона не знала, але, можливо, ще Аделаїда. Вона, як остання з фурій, мала бути досить дорослою для цього.

На історії професор Грізний розповідав, що причиною відвороту від нас Богів стала Велика Війна й події, що передували їй. Масовий геноцид мінотаврами інших народностей. Теж, знайшлися світлоносні.

— Так, — кивнув, — вірю. Коли я був молодим це не було такою дивиною як зараз, — він перевів погляд на кальцеолярію й додав. — Вона схожа на тебе, дитко. Забирай. Тільки тримай подалі від прямого сонячного проміння. Й не забувай поливати.

— Добре, — кивнула Арніка, міцніше стискаючи пальці. — Дякую.

— Біжи, бабця чекає.

Кальцеолярія досі росла у підвалі Будинку. Бабці квітка сподобалась й вона стала їх розводити. І не приведи Леля, хтось зламає бодай одну квіточку — бабця влаштовувала справжню каторгу винному.

Вони вже минули ворота, як за спиною мелькнула тінь. Спочатку Арніка не звернула на неї уваги, та після перед нею показалось сіре обличчя Віала. Він зовсім не вписувався ні в спогад, ні в загальну картину сну. Він протягнув руку й, торкнувшись квітки, розсипався в пил. Арніка прокинулась. Подих скувало морозом.

Індгарт з Антаїром ще спали. Вони зжали її з обох боків. Рука Індгарта перекреслила ноги Арніки й стискала передпліччя Антаїра. Шкода, що ніяк зчарогрувати, от би вони розізлились. На волоссі тріщав іній. А від подиху перед очима пливли клубки пари. Місяць ще був досить високо, та на сході вже загорався світанок. Певне, вона проспала лише кілька обертів.

Арніка спробувала підвестися, але рука Індгарта ковзнула до талії й він притиснувся обличчям до стегна.

— Нікуди ти не підеш, — крізь сон пробурчав він.

— А?

Арніка вирішила, що Індгарт каже це їй. Знаючи, наскільки чутливий у нього сон, вона б не здивувалась. Але за хвилину Індгарт схопив дівчину іншою рукою за передпліччя й простогнав.

— Сивіє, прошу, не злись.

Індгарт теж був в полоні спогадів. Його обличчя сковано болем. Та, кого він кликав, певне, й слухати його не хотіла, бо він стогнав, вив, як перевертень в повню. Благав залишитись з ним, чіплявся за неї з такою силою, що могли залишитись синці. Темна рука стиснулась на передпліччі так, що кісточки побіліли.

— Тшш, спи, нікуди я не подінусь, — Арніка погладила його по розпатланому, злегка синюватому в місячному сяйві волоссі. Про цю Сивію й говорив Антаїр? Ельфійка, якій був куплений лук зі стрілами, що покоїлись зараз осторонь? Дівчина, про яку Індгарт не волів надто розповсюджуватися.

— Дайте поспать, голуби трикляті! — прогарчав Антаїр і відвернувся від них спиною.

Арніка провела пальцями по блідому обличчю друга й за кілька довгих митей її знову здолав сон.

Гезде — тут.

Страбитси — знадобитися.

Уперідь — у майбутньому.

Сплав — транспортування.

Надіватиси — сподіватися.