Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

Студентка випускного кругу магічної академії Сермізу Арніка Сіра випадково дізнається про існування пророцтва яке стосується Великого Ліча - найжахливішого чарівника Континенту - й її самої, як нащадка наймогутнішої провидиці на Континенті. Вона зі своїм другом - ельфійським принцом й випускником школи вбивць Індгартом, змушені вирушити в подорож на пошуки реліквій, що допоможуть запобігти його поверненню та уникнути знищення її роду через давню обіцянку богам. Однак, з простої, здавалось би подорожі, вона перетворюється на небезпечну для життя пригоду. Перехресниця Долі - це книга про нетипову історію дружби та зради. Про те, що добро не завжди видно й що за удаваною підтримкою може ховатися гостре лезо, яке щойно відвернешся, може опинитись між лопатками. Inst художниці @pumvival

Розділ 1. Пророцтво

"Доля листка подібна людській. Така ж коротка і позбавлена сенсу. Але в тому її найбільший сенс і найбільша краса — у її швидкоплинній мінливості "
 

— Та ну на! На найцікавішому! Хай тільки попадеться мені та дрібнота, яка це зробила!

Світловолосий ельф розгнівано грюкнув кулаком по вкритому вицвілою скатертиною столі з такою силою, що кілька першокружників з писком відскочили подалі.

Арніка кинула скептичний погляд на друга й зітхнула. Лампадка на столику вже давно догоріла й тепер випускала навколо себе неймовірний сморід від якого сльозилися очі. На столі перед ними лежала розкрита книга "Темні пророцтва про великих магів, лічів та іншу нечисть" Уїла Набожного. Вона дещо виділялась з-поміж інших книг в бібліотеці тим, що її автора було закуто на палітурці самої книги після написання. Не добрим чоловіком був Набожний, або перейшов дорогу кому впливовому. Однак, тепер він лихо косився на смугляве обличчя дівчини, пропікаючи її злими цятками чорних очей.

— Це книга із забороненої секції, Індгарте. Її не могли взяти молодші, — нагадала Арніка. Її вже досить вимучили пошуки.

— Ну ми ж взяли, — схрестив руки на грудях Індгарт.

— Бо нам Зареус дозволив, — Арніка махнула головою від чого русяве волосся упало на очі. Пора стригтися. — І якщо ти продовжиш так голосно обурюватися, то я дуже сумніваюсь, що він нас пусте туди знову. А я ще хочу закінчити цю бісову магістонську роботу. Мені диплом треба, а не вирвані сторінки з якоїсь тричі забутої богами книжки.

Індгарт фиркнув і відкинувся на спинку стільця. Тіні загострили й без того чіткі риси обличчя.

Бібліотека потопала у напівтемряві. Завідуючий Зареус, певне знову забув вчасно змінити жир в лампадках.

Чарівних ламп в цій частині замку не тримали через поганий вплив на чорнила. Ті вицвітали від потрапляння блакитного світла на сторінки. А від вогню настільних лампадок користі було як від паперового капелюха в дощову погоду. Вони чадили, часто гаснули і розповсюджували не надто приємний запах гарі читальною залою.

Аромат ставав все гіршим щооберту, що аж ніяк не стимулювало жагу до знань у і без того рідкісних відвідувачів в цей час. Некроманти ще спали після північних практик, в усіх інших пари тільки мали розпочатися.

— Арні, ти й диплом? — реготнув Індгарт сильніше ніж мав, що на нього озирнулось кілька заблудлих першокружників з некромантського відділу. — Це щось нове. Тебе точно лярва не кусала?

Мотнула головою.

— А страх?

— Ні.

— А Ніна? — Індгарт заграв тонкими бровами й змовницьки підморгнув.

— Індгарте! — Арніка ляснула долонями по стільниці й зло кинула оком на друга. Ельф тільки ще ширше вишкірився.

— Ти нічого не брала у професора Аделаїди? Ніяких настійок чи відварів?

— Індгарте, або ти зараз же заткнешся, або я запхаю тобі цю лампадку туди, звідки дітей не рождали.

— Добре, добре, — він підняв руки в мирному жесті. — Ти хто така і куди діла мою Арніку?

— Я тебе зараз...

Арніка нахилилась над столом до чорнильниці в якій окрім стандартного гусячого пера стриміла дерев'яна паличка для письма — винахід Зареуса. Витрачає менше чорнил й менше вимазує папір, але поки дороге и складне у виготовленні приладдя. Можливо, з кругами його винахід знайде відгуки в серцях мешканців Континенту, але поки більшість все ще користувалися перами. А "ручки", як назвав Зареус свій винахід, використовували виключно так, як це хотіла зробити Арніка — кидали у балакучих і противних товаришів, які заважали шукати інформацію для магістонської роботи.

— Тихо, тихо, — крізь сміх пискнув Індгарт. На його правій щоці мелькнула ямка.

Арніка знизала плечима й повернулась до книжки. Порвана вона чи ні, але магістонську писати треба. Професор Іоан вибрав для них з Індом найгіршу тему: "Пророцтва про великих Темних і Ліча". При тому частину про темних вспів вчепити собі нахабна ельфійська пика. А їй майся з фактичною відсутністю матеріалу з теми поза межами забороненої секції. В яку їх, як студентів, ще й не дуже дозволяється пускати. От від слова зовсім не дозволяється. Та хороша горіхова настоянка дерево-людів і солодкі яблука з бабусиного саду і в круг по разу дива творили.

— Ех і підведете ви мене під монастиря з вашими носами що хвости у собак, — казав Зареус, але завжди брав і настоянку й яблука, й пускав у заборонену секцію.

Між стелажами туди-сюди снували поодинокі чарспіранти першого-третього кругів зі списками необхідної літератури. Нещодавно посвячені, вони разюче вирізнялися з-поміж студентів старших кругів. Молоді душі з наївними мріями бігали з кута в куток, збираючи в стоси купу літератури, яку їм задали перечитати викладачі. І яку вони все одно не прочитають і до кінця кругу.

— Ти знову мене не слухаєш, — надув тонкі губи Індгарт. Певне, своє питання він повторив уже кілька разів.

— Ну чого тобі?

Палітурка дряпала пальці, а вдавлені золоті букви впивались в них. "Темні пророцтва про великих магів, лічів та іншу нечисть" Уїла Набожного виглядала так, ніби містила в собі відповіді на будь-яке питання світу. При тому, ці відповіді з неї регулярно витрушували найжахливішими способами. Інакше пояснити її стан, часткову нечитабельність тексту або відсутність сторінок було неможливо. І це при тому, що книга була сповнена відверто огидних описів та дурних стереотипів, у які досі вже ніхто не вірив.

— Я уважно тебе слухаю. Просто не розумію: нащо нам отак мучатись? Може просто змінимо тему на катедрі?

Індгарт побілів. Бісів педант чи перфекціоніст, чи хто він в біса такий був, але якщо справу отримував, то доводив її до кінця. Навіть якщо той, хто дав йому справу, був не радий тому, що в більшості випадків так і було. Навіть якщо хтось, кого поставили з ним у пару також не хотів робити того. Зареус називав це ельфійською впертістю. Арніка ж просто величала друга бараном, на що він регулярно ображався.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍