Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

— І, в кращому випадку, залишитись на другий круг, а то й взагалі вилетіти як домовий із закутку за півкругу до диплома? — туга біла коса смикнулась так, ніби в неї хто уселився.

— З чого ти взяв, що нас виженуть? Інформації про Ліча у вільному доступі фактично немає, а те що є — цілком міфи й маячня. Дитячі жахалки! Та мене скоріше відрахують з Академії за те, що я напишу якусь нісенітницю в магістонській, ніж за те, що тему зміню. Час-то ще є.

Індгарт закотив очі.

— Іноді в мене складається враження, ніби ти не одна зі студенток Академії, а сільська дівка, сили в якій кіт наплакав і яка хитрістю змогла пробратися в Академію, та так і зосталась, — на слова друга Арніка лише фиркнула і поклала голову на закриту книгу. Уїл грізно помахав своїм посохом-сірником й відсунувся подалі як від прокаженої.

— Інде, — Арніка змучено протягнула руки до хрусту в лопатках, синій капюшон мантії впав на очі, ховаючи розпатлане волосся. — Ну правда, матеріалу майже нема, хіба оця книжулька з записами хворого на всі звивини. Так ще й отримана з порушенням уставу.

Індгарт стягнув з неї капюшона. Ще хвилю тому веселий блакитний зустрівся з незацікавленим зеленим. Ельф коротко похитав головою й повернув обличчя подруги від себе.

Її погляд зачепився за ковані ворота забороненої секції. Величезні, вони аж ніяк не вписувались у простий, навіть занадто, інтер'єр приміщення. Східні орнаменти різко контрастували із вицвілою з роками блідо-жовтою побілкою стін. А масивні чорні троянди — із ситцевими скатертинами в маленьку цяточку. Старий бібліотекар Киїф приволік їх з якоїсь ярмарки ще років з тридцять тому. З якої, мабуть і він сам би уже не згадав, якби був живий.

В центрі — стійка бібліотекаря, пуста як завжди. Зареус, рудоволосий хлопчина, що не так давно закінчив четвертий круг магістрату, ось уже більше кругу обіймав посаду головного спостерігача бібліотеки. Ще на молодших кругах чаристрату він часто прогулював заняття, відсиджуючись у бібліотеці, через що не один раз залишався на другий круг. Тому, коли старий Киїф пішов на покій, питання кандидатури навіть не піднімалось. Двадцяти восьмирічний парубок знав архів як свої п'ять пальців. Та й до обов'язків відносився у край відповідально. В більшості випадків.

Кудрявого хлопчину, щоправда, мало хто сприймав так само як колись Киїфа, але прилетіти шкребучим прокльоном за протерміновану здачу книги могло навіть викладачам.

— Послухай мене, Арніко, — видихнув Індгарт, повернувши подругу знову лицем до себе. — Так, ти не віриш у Пророцтва і вважаєш їх не більше, аніж "цікавими казочками", — на цих словах він показав двома пальцями лапки. — Але я ріс серед тих, у кого все життя — одне велике пророцтво. І, вір мені, я не раз бачив, як вони збуваються.

Повз протупотіла строката групка першокружників. Всі завалені книгами по маківку. Вони щось голосно обговорювали між собою, за що отримали кілька несхвальних шиків від інших відвідувачів.

— Інде, — Арніка стишила голос, схилившись над стільницею, — я знаю, ти виріс в Лісі. І пам'ятаю всі історії і легенди, що ти розповідав мені в дитинстві. Я тобі вірю, правда, — вона простягнула руку й стиснула тонкі смуглі пальці. — Але, навіть дивлячись на це, я не вірю, що в пророцтві може йтися про... — вона озирнулась довкола. Поруч нікого не було, але вона все рівно не наважилась сказати вслух те, про що вони обоє подумали. — Про те, що там ідеться. І тим паче шукати щось не знаю що, для того щоб просто написати десяток сувоїв магістонської? Ти мене часом з Ніною не поплутав?

— У-у, зану-уда-а, — протягнув він і відвернувся, але пальці не забрав. — На тебе це не схоже. Повторюся: ти хто і де поділа мою Арніку? Признавайся!

— З'їла, а кістки під порогом закопала.

— Правда? — Індгарт вигнув брову, Арніка показала йому язика. — Хм... Та все, все, не дивись так на мене, ніби хочеш пристукнути хваткою, — Індгарт підняв руки.

Її винайшов Зареус, щоб діставати книги з верхніх полиць, куди навіть він з його зростом не завжди міг дістати.

— Мені вистачило занять з молодшими кругами. Додуматися: мене, наслідного принца Ельфійського Лісу перетворити на фікус! Арніко, на фікус! Ти уявляєш?!

Він жестикулював і кривився так, що більше походив на говірку запечену картоплю. Арніка ледь не порснула від сміху. Той урок вона не забуде ніколи. Професор Роланд захворів і їм поставили заняття разом із п'ятим кругом. Треба було бачити вираз п'ятикружниць коли посеред трансформацій до них завалився десяток магістонців й оголосили, що сьогодні урок у них буде разом.

В той день до кінця занять вони всім потоком намагались перетворити наполовину зів'ялий фікус назад в балакучого однокружника. Хтось навіть встиг зняти це на відео-сферу й розширити мережею. Індгарт тиждень не міг посунути носа далі вітальні, а на заняття ходив строго в формі Лісу й плащем на голову. І це при тому, що у відкриту сміятися над ельфом не наважився ніхто. Та крихке ельфійське его було безнадійно пошкоджено.

— Ні, ну якби там в кактуса чи могучого баобаба, я б зрозумів. Але у фікус?! Хіба я схожий на фікус?! — не вгамовувався він, активно розмахуючи руками.

Відвідувачі вже починали коситися й шикати в їх бік. Кілька разів хтось навіть пошепки пригрозив повторити незабутній досвід з трансформацією.

— Знаєш, Інде, якби ми не були з тобою настільки добре знайомі, я б дивувалась, як такий ідіот може бути нащадком Лісу, — Арніка не змогла стримати колючку. — А фікус з тебе ще нічого вийшов. Високий, гарний. Подумаєш, зів'яв трішки. Дівчина перелякалась, коли вас у пару поставили, от і зчарувала, — ельф фиркнув, але гордо випнув груди. Самолюбство однозначно було його смертним гріхом. — Краще згадай, як Ніну в плащ перетворили, а він іграшковим виявився.

— От за що я тебе люблю, Ніко, так це за твоє уміння викрутитись в будь-якій ситуації. Добре, — Індгарт хлопнув себе по колінах, — це, звісно, прекрасно, але що ти думаєш про Пророцтво? І про магістонську.