Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

Ельф подався вперед і пасмо світлого волосся вибилось з коси й впало йому на очі. Він коротким рухом заправив волосся за гостре вухо.

— Не знаю, — зізналась Арніка.

Вона все ще хотіла відмовитись і змінити тему, але просто так в лице сказати про це Індгарту вже не вийде — надто він загорівся цією темою.

— Спочатку більше інформації б знайти. Надто мало деталей для того, щоб робити висновки. Але обіцяю подумати над тим, чи змінювати тему, — вона притягнула до себе книгу з нечистології, показуючи, що тему закрито.

— Значить, ти все ж допускаєш, що це може бути правдою? — в блакитних очах Індгарта загорілись вогні азарту і передчуття пригод. Хто б що не говорив, а неприємності він умів притягувати краще ніж будь хто.

— Біс його знає. Зараз такий час, що все може бути правдою, — здалась Арніка, але помітивши сяюче обличчя друга додала. — Так само як і все, що здається максимально правдивим на перший погляд, може виявитись найжахливішою брехнею не всьому Континенті. Наприклад те, що ти подобаєшся Ніні.

— А-а-а, не починай! — звив Індгарт, затуляючи вуха долонями. — Мені батька хватає з його "одружуйся, вступай в силу й переймай Ліс"! Не ятри душу, а?

— А то що? На мені одружишся? — прищурилась Арніка. Індгарт аж посірів.

— Та упаси Сульха прийняти тебе за мою Істинну. Тоді доведеться Ліс переміщувати в безлюдну пустелю.

— Ну так з таким правителем від нього лише пустеля і залишиться, — парувала дівчина.

— Скоріше, правителькою... — усміхнувся Індгарт. — Правда Ліс би тебе все рівно не прийняв, так що і не надійся.

— І слава Ладі, — засміялась Арніка. — Вибач. Я розумію, чому ти так реагуєш. Я б теж не змогла отак...

— Забий, — відмахнувся Індгарт. — Краще подивись сюди, — він протягнув книгу, яка досі лежала перед ним і зачитав, — "І лише народжена від Гріха та зрощена у Втечі силою кровії своєї в Силі буде стримати й знищити найбільше Зло, коли воно вернеться на землі Колдовськії". Що думаєш?

— Я думаю, що вам тре стать у Філіпа, — над їхніми головами пролунав високий голос.

— Зареус, мати ж твою! — чортихнувся Індгарт. — Ти б іще тихіше підходив.

Враховуючи слух Індгарта, скоріше за все, він вдавав, що абсолютно не чує тихих кроків, щоб потішити самолюбство бібліотекаря. Арніка була більш ніж певна, що Зареус знає щось, що було б корисно. Й Індгарт про це здогадувався. Інших причин "не почути" шурхотіння стоптаного шкіряного взуття килимом вона не бачила.

— Що за Філіп?

— Навіть не привіталась — впізнаю Арніку, — Зареус з докором похитав головою. — На тебе погано впливає цей представник ельфійської аристократії, дівчинко моя. Ша, вухатий, сховай свою зубочистку в Бібліотеці, я ж по-дружньому.

Індгарт втягнув носом повітря, але заховав стилет назад у рукав. Зареус взяв стілець від сусіднього столу і, повернувши його спинкою до них, осідлав, опустивши підборіддя на руки. Біла сорочка, пошита на піратський манер, зім'ялась, оголюючи верх гострих ключиць.

— Філіп — історик. Кажуть, він схиблений на усіляких там пророцтвах. І як ра приїхав кілька сонць тому в Серміз. Ви б до нього сходили.

— Йому можна вірити? — одразу перемінився Індгарт.

Всю несерйозність та дуркуватість наче вітром здуло. Так завжди: коли справа заходила про щось важливе, Індгарт перемінявся до невпізнаваності. У такі моменти він справді походив на нащадка одразу двох країн Лісу. На того, хто по смерті батька або діда мав зайняти місце у Триєдинстві й правити разом із своїм живим родичем та світлим ельфом Лалатійєном. На того, кого поважали і водночас боялися ще з дитинства через його дар та походження.

— Історики рідко виявляються поганими хлопами, але ти правий, ельф, в ньому я аж ніяк не певен, — визнав Зареус, запустивши довгі пальці в кучеряве руде волосся. — Його знав Киїф і часто зустрічався з ним. Але я ніц не відаю про Філіпа, окроме того, що він хиби дався на пророцтвах. Та Киїфу я довіряв і продовжую це робити навіть по його смерті. Тому, думаю, проблем він не має зчинити.

— Обережність ніколи не завадить, — Індгарт дістав коротке лезо, спіймав відблиск від свічки і став ним гратися.

— А ми і будемо обережні, правда ж? — повернулась до нього Арніка. На смуглому обличчі розквітла пустотлива посмішка.

Арніка все ще думала про написане в книзі. Щось в тексті не давало їй спокою. Ніби хтось спеціально вирвав з контексту основну думку й записав у книгу лише вступну частину. А ще в словах все здавалось знайомим, ніби вона вже десь їх чула або бачила.

— Ви і обережність? — Зареус фиркнув й зверхньо глянув на друга з-під опущених вій. — Ага.

— Ніби я колись наражав нас на небезпеку.

— Ні, що ти, ніколи такого не було, — не приховуючи насмішки в голосі відповіла Арніка.

Інд похитав головою, але сперечатися на став.

— Ну і де нам шукати того загадкового історика? — Арніка повернулась до Зареуса. Юнак одразу розплився у задоволеній посмішці і підморгнув Індгарту.

— Якщо Філіп все такий же душний і сухий, то ви його знайдете у "Повішеному Джо" о першій по полудню. І я вас прошу: будьте обережні. Філіп не такий простий, як сі вдає.