Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

Міллер всівся на своє робоче місце, переплівши пальці за потилицею, і втупився у світильник над

головою. Вузол, що зав’язався у нутрощах, не хотів відпускати.

Халепа.

— Усе так погано? — запитав Гевлок.

— Могло бути краще.

— Забрала в тебе роботу?

— Ні, ще ні, — похитав головою Міллер. — Просто хоче, щоб я її

не виконував.

— Могло бути гірше. Так ти хоч дізнаєшся, що насправді

сталося. І, можливо, навіть захочеш у вільний час трошки

поколупатись у цій справі. Ну, щоб, ти розумієш, розім’ятися.

— Розім’ятися. Точно.

Їхні столи — його та Гевлока — сяяли неприродною чистотою.

Загорожа з нерозібраних паперів, яку Гевлок спорудив між

собою та рештою відділку, розсмокталася, й Міллер бачив ув

очах і рухах напарника бажання повернутися до поліційної

роботи в тунелях. Невідомо, чи Гевлок хотів щось довести перед

переведенням на іншу роботу — чи просто руки свербіли

натовкти комусь пику. Можливо, це було одне й те саме, просто

різними словами.

«Тільки не намисли тут загинути, поки тебе не

перевели», — подумав Міллер. А вголос сказав:

— Що там у нас?

— Крамниця електроніки. Восьмий сектор, третій рівень.

Власники скаржаться на рекетирів.

Міллер на хвильку затримався за столом, розмірковуючи про

своє небажання йти, як про чиєсь чуже. Це все мало такий

вигляд, ніби Шаддид помахала шматком свіжого м’яса перед

носом свого собаки, а потім насипала миску комбікорму.

В Міллера розквітла спокуса послати ту крамницю електроніки

подалі, й на мить він навіть був готовий їй піддатися. Та все ж

зітхнув, випростав ноги і встав.

— Ну гаразд. Нумо захищати дрібний бізнес.

— Оце ти заговорив, — Гевлок перевірив зброю. Останнім

часом він робив так частенько.

Крамничка торгувала розвагами. На чистих білих стійках були

розміщені установки, оптимізовані під різні типи віртуальної

реальності: бойові ігри, дослідницькі ігри, секс. Жіночий голос

завивав у динаміках: щось середнє між закликом муедзина до

молитви та оргазмом під барабани. Половина назв була гінді чи

китайською з перекладом іспанською. Друга половина —

англійською з перекладом гінді. На касі стояв молоденький

парубок. Років шістнадцять- сімнадцять, випинає ріденьку чорну

борідку, неначе бейджик на грудях.

— Чим можу допомогти? — він зміряв Гевлока несхвальним, якщо не презирливим, поглядом.

Гевлок показав поліційний жетон, пересвідчившись, що

хлопчина мав змогу добряче роздивитися його пістолет.

— Ми хочемо поговорити з... — Міллер поглянув на свій

термінал, — Ешером Камамацу. Він тут?

Управитель крамнички виявився гладким як на поясанина. Він

був вищим за Гевлока, мав чимале черево та рельєфні м’язи на

плечах, руках і шиї. Примружившись, Міллер міг би розгледіти

під нашаруваннями часу та зневіри сімнадцятирічного хлопця —

і той хлопець був просто викапаний касир за прилавком. Задня

кімната, затісна для них трьох, була заставлена коробками

з порнографією.

— То ви їх зловили? — запитав управитель.

— Ще ні. Хочемо з’ясувати, хто вони такі, — відповів Міллер.

— Та чорт. Я ж уже, бляха, сказав вам усе. Він засвітився на

камеру. Я назвав ім’я.

Міллер зиркнув на термінал. Підозрюваного звали Матео

Джадд. Докер із непримітним кримінальним досьє.

— Думаєш, це тільки він один, ага? Ну добре. Ми з напарником

просто підемо і замкнемо його в тюряжці. Який сенс з’ясовувати, на кого він працює? Все одно не знайдеться нікого, хто за таке

хотів би помститися. Наскільки я ознайомлений із такими

схемами, на місце заарештованого збирача приходять нові. Але

якщо ти так упевнений, що проблема тільки в ньому...

Кислий вираз управителя показав Міллеру, що натяк

зрозумілий. Гевлок посміхався, спираючись на гору складених

одна на одну коробок із написом «μοναχικά κορίτσια».

— То що, може розкажеш, чого він хотів? — допитувався

Міллер.

— Я вже розповів попередньому копові.

— А тепер скажи ще й мені.

— Продавав поліс особистої страховки. Сотка на місяць, те

саме, що й попередні.

— Попередні? — перепитав Гевлок. — То це звична річ?

— Ну звісно, — відповів управитель. — Ти