Аліна Скінтей - Тринадцятий демон, Аліна Скінтей

— Я чекаю пояснень! Але спочатку потрібно перевірити к там Ледрік!

— З ним все гаразд, і я, все тобі поясню.

***

— Я також вмістилище для демона. Дванадцятий демон — Піксес, — зізнався Тарсефтаріус, його голос звучав як щось важке, що зірвалося з груди, з важкістю та невимовним тягарем.

Астель витріщилася на нього, її обличчя, досі наповнене гнівом, тепер стало якесь безбарвне, мов очищене від усіх емоцій.

— Чому ти мені раніше не сказав? — запитала вона, намагаючись стримати злість, але голос її все ще тремтів від емоцій.

— Все занадто заплутано, — сказав він, його погляд був сповнений страждання. В його очах можна було прочитати історію, сповнену болю та таємниць.

— Мій демон сказав остерігатися твого! — пирхнула Астель, гнівна думка перетворилася на образу, що прокотилася всередині неї. — Що ще мені очікувати від тебе? Скільки ще брехні?

Тарсефтаріус глибоко зітхнув, відчуваючи, як відстань між ними збільшується. Він знав, що має довести свої наміри, але як?

— Твій батько з мачухою і сестрами — живі, — вимовив він нарешті, його голос ледь тримався.

Астель миттєво обернулася до нього, її серце завмерло.

— Як? Я на власні очі бачила...

— Ілюзію, — відповів Тарсефтаріус, намагаючись пояснити, але відчуваючи, що слова можуть її не переконати.

— Піксес — демон сновидінь і пророкувань, а ще вона — майстер ілюзій та магії мрій. — Його голос став тихим, неначе він боявся порушити тонку грань між правдою та брехнею. — І Морраґул... — він ненадовго замовк, споглядаючи на її обличчя, яке змінювалося від обурення до розгубленості. — Я також здатен контролювати. Наказувати їм відступити чи напасти тільки тоді, коли я поруч. Цей контроль не працює на відстані. І тоді в лісі вони справді напали на тебе, як і в будинку.

Астель затамувала подих, її серце билося в ритмі хаосу, вона намагалася осмислити все, що почула.

— Ти там був, коли я була на вівтарі! — вигукнула вона, її голос пролунав у печері, мов тріск криги.

— Був, і мені справді шкода, що ти все це пережила! — Тарсефтаріус говорив щиро.

Внутрішній конфлікт розривав Астель. Вона не знала, чи повинна йому вірити, чи ні. Гнів, що пульсував у її жилах, поступово переходив у щось інше. Безпорадність.

Астель не могла більше гніватися. З усією силою, яка залишалася в її виснаженому тілі, вона просто розплакалася. Сльози покотилися по її щоках, мов маленькі річки, що вирували з гір, відчуваючи всю тяжкість її втрат. Вона схилила голову, щоб приховати своє обличчя, соромлячись своєї вразливості, але Тарсефтаріус підійшов ближче до неї обережно поклавши руку на її плечі.

— Астель, — промовив він ніжно, — я тут, і я не залишу тебе. Я обіцяю.

Бальмонд, вслухаючись у його слова, відчула, як гіркота всередині її серця знову спалахнула.

— Як я можу тобі вірити, якщо ти постійно мені брехав? — запитала вона, гнітючи кулаки, втрачаючи контроль над своїми емоціями.

Дейлан зітхнув, його обличчя наповнилося важкістю.

— Запитай свого демона, чому він сказав тобі остерігатися мого. Хоча ні, Піксес, скажи ти їй.

Бальмонд відчула, як у повітрі виникає напруга, неначе хтось натягнув струну, готову до розриву. І раптом голос Піксес заповнив її розум:

«Офіукус і я - закохана пара, в якої стався невеличкий конфлік.»

«ТИ ЦЕ НАЗИВАЄШ НЕВЕЛИЧКИМ КОНФЛІКТОМ?!» — розгнівано промовив Офіукус.

«Любий, твої ревнощі до Лео, необґрунтовані. Я розмовляла всього один раз з ним!»

«Ти увійшла в його простір!» — почувся знову голос Офіукус.

«І за це вибачилася. Продовжимо сварку в її свідомості, чи ти все-таки впустиш мене у свій простір?»

Голоси демонів затихли, і Астель ошаліло дивилася на Дейлана, намагаючись зрозуміти, як все це пов'язано. Вона відчувала, як її серце стискається від напруги, а її думки плуталися, мов ураган.

— Були причини, але жодна моя дія не була спрямована, щоб тобі нашкодити, — продовжив Дейлан, його голос тепер звучав тихо і впевнено. — Я намагався захистити тебе. Я не зміг сказати правду раніше, тому що моя ситуація була занадто небезпечною.

Астель, борючись із хвилею емоцій, спробувала знайти в собі силу, щоб поставити йому запитання, що мучило її.

— Але чому ти не зміг просто сказати мені? Чому все було таким складним?

Дейлан знову зітхнув, його обличчя спотворилося від болю.

— Я не хотів, щоб ти стала частиною цієї гри, Астель. Війна між демонами і тими, хто їх контролює, — це не те, в чому ти повинна бути втягнута. Я хотів тебе захистити, але коли ти сама опинилася в небезпеці, я зрозумів, що мені потрібно було діяти.

Її розум почав поступово вбирати його слова. Вона відчула, як від ланцюгів гніву та образи в її серці з'являється щось нове — розуміння.

— Але я теж маю право на вибір! — заперечила вона, розуміючи, що не може просто дозволити йому забрати свої рішення.