Ірвін Ялом - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

віддалився від теоретичних засад психоаналізу, що ми зі свого боку маємо зробити все можливе, аби максимально від нього відсторонитися. Зауваж, про що йдеться в його інтерпретаціях: прагнення возз’єднатися з батьком, повернутися до його утроби — прямої кишки. Отакої!

— Маршале, — втрутився Рік, — ти вириваєш із контексту тільки одну інтерпретацію. Гадаю, серед вас є чимало тих, хто здійснював ідіосинкратичні інтерпретації, які за відсутності контексту видавалися ідіотськими чи необґрунтованими.

— Можливо, так і є. Але не у випадку з Сетом. У своїх лекціях і працях, які він писав як для колег, так і для широкого загалу, Сет вважає цей мотив ключовою динамікою психоаналізу будь-якого чоловіка. А сьогодні він чітко пояснив свою позицію: то не була випадковість. Сет назвав це «універсальною інтерпретацією» і вихвалявся, що застосовував цей небезпечний підхід у роботі з усіма пацієнтами-­чоловіками!

— Так і є! Саме так! — підтримав хор голосів думку Маршала.

— «Небезпечний», Маршале? — з докором у голосі мовив Рік. — Чи не беремо ми це надто близько до серця?

— Гадаю, навпаки — ставимося до цього надто спокійно. — Маршал підвищив голос. Він відчував, що своїм потужним виступом висловлює думку всіх працівників інституту. — Невже ти ставиш під сумнів першорядність ролі чи впливу інтерпретації? Ти взагалі уявляєш, скільком пацієнтам могла завдати шкоди подібна інтерпретація? Будь-який дорослий чоловік, який прагне хоч на мить повернутися туди, де він почувався б у безпеці й комфорті, отримує інтерпретацію: насправді він бажає потрапити через батьківський анус до утроби, що її уособлює пряма кишка. Подумай про ятрогенне відчуття провини й тривоги з приводу гомосексуальної регресії.

— Погоджуюся з кожним словом, — зауважив Джон Велдон. — Комітет із питань освіти був одностайним у своїй рекомендації позбавити Сета Панде статусу викладача-психоаналітика. Вони утрималися від виключення Сета з лав нашої спільноти тільки тому, що він серйозно хворий та зробив вагомий внесок у нашу справу. А зараз усі присутні мають проголосувати, враховуючи рекомендацію комітету з питань освіти.

— Вимагаю вирішити це питання. Я за! — докинула Олівія Сміт.

Маршал підтримав її, після чого було ухвалено одностайне рішення, якщо не зважати на Ріка Чаптона, який проголосував проти. Міан Кхан, психоаналітик-пакистанець, який частенько співпрацював із Сетом, та четверо колишніх підопічних Панде утрималися.

Троє підопічних Сета, які ще не завершили свою підготовку й не мали права голосу, почали перешіптуватися, після чого один із них зауважив, що їм знадобиться час, аби визначитися зі своїми подальшими діями. Він також зауважив, що їх як групу прикро вразив перебіг засідання. Потому вони пішли геть.

— Для мене це не просто прикро, — мовив Рік, з грюкотом зібравши свої речі й рушивши до виходу. — Це скандал і суцільне лицемірство. — Ідучи до дверей, він додав: — Правду казав Ніцше: існує тільки одна непохитна істина — та, яку проживають!

— Що ти хочеш цим сказати? — запитав Джон Велдон, стукнувши молоточком, аби закликати всіх до тиші.

— Невже всі присутні погоджуються з думкою Маршала Стрейдера про те, що Сет Панде завдав серйозної шкоди пацієнтам, застосовуючи інтерпретації, головна ідея яких — злиття з батьком?

— Гадаю, я висловлю думку всіх присутніх, — мовив Велдон, — якщо скажу, що жоден відповідальний психоаналітик не заперечуватиме той факт, що Сет завдав непоправної шкоди багатьом своїм пацієнтам.

Рік, який уже стояв у дверях, мовив:

— Тоді вам буде легко зрозуміти думку Ніцше. Якщо ця організація справді щиро вірить у те, що пацієнтам Сета завдано непоправної шкоди, і якщо в неї залишилася бодай дещиця чесності, тоді перед вами відкривається тільки один шлях — звісно, якщо ви хочете діяти згідно з принципами закону й моралі.

— І який це шлях? — поцікавився Велдон.

— Відкликання!

— Відкликання? Це як?

— Якщо компаніям «General Motors» і «Toyota» не бракує чесності та «міцності яєць» (перепрошую, пані, бо мені важко дібрати політично коректний термін) і вони відкликають партії бракованих автівок, які мають дефекти, що можуть завдати шкоди власникам, то й ваш шлях у цій ситуації є очевидним, — мовив Рік.

— Тобто?..

— Ви чудово розумієте, про що йдеться. — Рік вилетів з кімнати, голосно захряснувши двері.

Троє колишніх підопічних Сета Панде та Міан Кхан покинули зібрання відразу після Ріка. Уже біля дверей Террі Фуллер висловив засторогу:

— Панове, раджу поставитися до цього з усією серйозністю. Нам загрожує невідворотний розкол.

Джону Велдону не потрібні були підказки, аби зрозуміти серйозність такої загрози. Він найменше хотів, аби подібне розділення й формування окремого інституту психоаналізу сталося за його головування. Це не оминуло заклади в багатьох інших містах: скажімо, у Нью-Йорку сформувалися три окремі інститути після того, як Карен Горні та її послідовники заснували свій заклад; те саме зробили й інтерперсоналісти на чолі з Салліваном. Аналогічні випадки трапилися і в Чикаго, Лос-Анджелесі та Вашингтонсько-Балтиморській школі. Швидше за все, така тенденція не омине й Лондон, де вже десятиліттями точиться війна між трьома «угрупованнями» — послідовниками Мелані Клейн, Анни Фройд і «середньої школи», представники якої вивчали об’єктні стосунки та підтримували теорії Фейрберна і Віннікотта.

Інститут психоаналізу «Золоті ворота» провадив спокійне і мирне життя вже понад п’ятдесят років — можливо, тому, що його працівники зазвичай спрямовували всю агресію на більш очевидних ворогів: потужний Юнґіанський інститут і численні альтернативні психотерапевтичні школи — трансперсональну, Рейхіанську, школу минулих життів, голотропного дихання, гомеопатичну, школу Рольфінґа — вони, на диво, невпинно множилися, народжуючись із гарячих джерел графства Марін. Крім того, Маршал усвідомлював, що обов’язково знайдеться якийсь журналіст-грамотій, який не втратить нагоди написати про розкол інституту психоаналізу. Можна тільки уявити це видовище: досвідчені психоаналітики не можуть співіснувати разом, комизяться, змагаються за владу, потопають у дріб’язкових суперечках і врешті-решт розлучаються, здійнявши неабиякий галас. Авжеж, це годиться для чудової літературної буфонади! Джон не хотів, щоб його запам’ятали як очільника інституту в період його розпаду.

— Відкликати? — вигукнув Морріс. — Такого ще не було!

— Відчайдушні заходи у відчайдушні часи, — пробурмотіла Олівія Сміт.

Маршал пильно вдивлявся в обличчя Джона Велдона. Помітивши, що той злегка кивнув у відповідь на ремарку Олівії, Маршал вирішив цим скористатися.

— Якщо ми не приймемо виклик Ріка (а я переконаний, що невдовзі про це дізнаються всі), шанси на те, що ми зможемо швидко залатати цю діру, вкрай мізерні.

— Але відкликати через неправильну інтерпретацію? — приголомшено мовив Морріс Фендер.

— Моррісе, не варто применшувати дійсно серйозну проблему, — зауважив Маршал. — Чи існує в психоаналізі потужніший інструмент, аніж інтерпретація? Хіба ж ми не дійшли згоди щодо того, що Сетове формулювання є неправильним і водночас небезпечним?

— Воно небезпечне, бо неправильне, — зауважив Морріс.

— Ні, — не вгавав Маршал, — воно може бути неправильним, але пасивним, себто таким, що не дозволяє пацієнтові рухатися вперед. Але саме це формулювання є неправильним і водночас активно небезпечним. Тільки уявіть: кожному з його пацієнтів, які прагнули віднайти хоча б дещицю спокою, тепла людського спілкування, втовкмачувалося, що насправді це первісне бажання — заповзти через батьківський анус до його затишної утроби-кишки. Це безпрецедентний випадок, і я гадаю, що ми маємо зробити щось, аби захистити його пацієнтів.

Маршал помітив погляд Джона і зрозумів, що той не тільки підтримує його думку, але й цінує її.

— Утроба-кишка! Звідкіля взагалі взялося