Ельма Кіраз - Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз

— Кажи, що сталося.

— Та не плакала я, чого ти причепився. Наносила маску. А вона засохла і погано відтиралася. Довелося дуже терти рушником. І шампунь потрапив в очі. Так що свого внутрішнього психолога можеш звільнити з посади.

— Мелісо, — серйозно сказав я, — за твої сльози я можу знищити будь-кого. Розумієш? То чому ти плакала, скажи?

— Тоді знищ себе, — буркнула дівчина і відвернулась в інший бік.

Я стояв вражений тим, що щойно почув і не до кінця зрозумів, про що вона каже. 

— А до чого тут я? — я вирішив вже не шукати довгих шляхів, тому просто переліз через Мелісу, щоб знову нормально поговорити.

— Все, годі, — вона стала розлючена, — я не хочу більше продовжувати цю тему. Я не плакала, ясно? І не через тебе. Просто сказала, щоб ти відчепився.

— Як різко в тебе змінюється настрій…— я підняв обидві брови, — три різні Меліси за якісь дві години.

— Зате один єдиний Захар на всі випадки життя. Добраніч, — вона вимкнула бра над своєю половиною ліжка та знову відвернулась.

А я так і продовжував сидіти над Мелісою та обдумувати все, що вона сказала. Таке враження, що справжня вона залишилась десь там у ванній, а сюди прийшла якась її зла близнючка. Спати я так і не міг, бо вся ця розмова вибила мене з рівноваги. Я повільно встав з ліжка та пішов до ванни. Там справді стояло досить багато якихось її засобів. І дійсно був рушник з якимись чи то синіми, чи то сірими слідами він якогось крему. Але він був рожевий, отже не готельний. Я посміхнувся, бо це видалось мені якраз у стилі Меліси. Вона не забруднила не свою річ. Також там на гачку висіла сукня, в ній вона мабуть сьогодні ходила на ту екскурсію. Я обережно взяв її в руки та спочатку просто дивився. Така ніжна тканина, як і шкіра Меліси… А потім я підніс її до обличчя. Запах острова, океану, пилу та тих гидких парфумів змішалися в один. Але такий рідний… Потім мій погляд зачепився за косметичку. З якої визирала прозора кришечка. Я обережно дістав її і це виявився флакон парфумів. Навіть відкривати не довелося, бо цей аромат разив за декілька метрів мабуть. Я забрав парфуми з собою та заховав у одній з кишень своєї валізи. Вона більше не буде ними користуватися, а я куплю їй щось значно краще. 
Тієї ночі я так і не заснув, то ж зустрів світанок. Сьогодні погода була поганою. Над океаном збирались густі сірі хмари, здіймались високі хвилі та вітер був сильніший, ніж зазвичай. Меліса ще спала, а я не хотів нікуди йти, тому замовив сніданок нам обом в номер. На телефоні було декілька пропущених дзвінків від Сергія, але я не хотів з ним розмовляти. Не сьогодні.

— Доброго ранку, — сказала Меліса і потягнулась на ліжку з коротким писком. Це змусило мене посміхнутися.

— Не знав, що ти така соня.

— Що? — вона сіла, — котра вже година?

— Майже полудень, — я відволікся від стрічки новин в телефоні.

— Ох, ну і погода, — вона підійшла до вікна та розглядала вулицю. Меліса знову була впевнена та весела, наче нічого й вчора не було. Лише злегка припухлі очі видавали те, що все-таки вона плакала.

— Ось тут сніданок. Млинці, фрукти, якісь топінги, не знаю. Не пробував. Я не люблю солодке. І чай, напевно, вже холодний.

— Ти не любиш солодке? — вона здивовано подивилась на мене.

— Ні, — я коротко зміряв її поглядом. Зовсім не люблю нічого солодкого. Крім того, якими відчуваються її губи, коли вона фарбує їх одним смачним блиском.

— Це треба виправляти, — вона посміхнулась.

— Хто тільки не намагався. Але ні. Не люблю всі ці торти, булочки, печиво, шоколад, тістечка… Мій максимум був колись це бабусин пиріг з абрикосами. Але все тому, що абрикоси були кислі. Але бабусі вже давно нема, тому і цей пиріг я теж більше не люблю.

— Які ми ніжні, — Меліса ще раз потягнулась і пішла до ванної кімнати. Сьогодні вона вже була там не дуже довго, але вийшла стурбованою, тримаючи в руках косметичку.

— Ти не бачив… мої парфуми кудись зникли.

— Ні, — я знизив плечима, продовжуючи дивитись в телефон, — може ти їх десь залишила. Чи переклала.

— Вони завжди у мене в косметичці. Ну просто чудовий початок дня.

— А ти кудись збираєшся? — голосно спитав, бо вона знову зникла у ванній.

— Так. Вчора я побачила один дуже милий магазинчик. Хотіла туди піти, щоб купити щось собі напамʼять. Ну і додому можливо сувеніри.

— Ти бачиш, яка там погода? Думаю, не варто йти.

— Це ж недалеко. Думаю, я встигну, — вона вийшла у короткій білій сукні, а волосся зачебила крабиком.

— Знаєш…— я оглянув її з ніг до голови, — я напевно піду з тобою.

— Ти? Зі мною? — Меліса засміялась.

— Так. Просто ти… надзвичайно гарна. І не хочу, щоб раптом тебе хтось у мене вкрав.

Я підійшов до дівчини та легенько поцілував її в губи. Вона посміхнулась і вогник в її очах знову зʼявився. Це мене тішило, але все-таки з голови не виходив той її вчорашній стан та ці слова, що плакала вона через мене.

Всім привіт❤️ хочу подякувати вам за просто шалену активність, це надзвичайно приємно і я просто тішусь як дитина :) ❤️ 
Але хочу ще раз нагадати, щоб ви не забували ставити вподобайки книзі❤️ також залишати свої враження у коментарях, для мене це дуже цінно❤️ ваша увага надзвичайно мотивує і просто дуже приємна)) також нагадую про мій телеграм-канал, де купа всіляких цікавостей. Якщо вам потрібно, пишіть, я надішлю посилання❤️   
Ще раз усім дякую❤️❤️❤️