Євгеній Шульженко - Гра почалась ІІ, Євгеній Шульженко

- А що ти пропонуєш? – розвів руки Євген, - я губернатор міста Сонця, я не маю зараз зникнути. Мене вибрали діти міста! Що було – загуло. – Євген підскочив та вдарив ногою стілець, що стояв біля столу. Хочеш ти цього чи ні – ми підемо з армією.

- Мені здається, - спокійно відповів Степан, - що коли діти дізнаються про те, що відбулось – подумають чи йти, прикривати твою спину, губернатор, - та командир піднявся, показуючи, щоб той не перебивав, - я не розповім твою історію. Це буде на твоїй совісті.

Степан з огидою глянув на Євгена, проходячи до виходу, відштовхнув хлопця рукою. Відкривши двері, командир оглянувся на друга та вийшов з кімнати. Євген стояв як вкопаний, так само як в ту страшну ніч. Губернатор ще довго не рухався, думаючи про щось. Але хвилин за десять, підійшов до дверей, з розмаху гепнув ними, закриваючи. Підійшовши до ліжка, не знімаючи одяг та взуття, впав на ліжко, обличчям в подушку. Так і заснув, хоча Степан був впевнений, що на місці губернатора не міг би так само провалитись в сон. Вже зараз, командира з’їдаласовість за те, що зробив не він, а зробив його друг.