Марія Люта - Наречена для дракона, Марія Люта

Глава 14.1

Пари тяглися нескінченно. Навіть мої улюблені предмети сьогодні мене зовсім не зацікавили. І я ледве не забула, що маю подати прохання до канцелярії Ректора на вилазку в Ріцу за сорочкою.

 

Секретарка Габріеля зміряла мене глузливим, сповненим презирства поглядом, але мене це майже не зачепило: за минулий тиждень я ніби обросла бронею.

- Присядьте, адептко, - недбалий кивок у бік дивана. Канцелярія розгляне ваше прохання, але швидку відповідь ви навряд чи отримаєте.

 

Проте, не встигла я підійти до диванчика, як на столі секретарки матеріалізувався конверт. Блондинка здивовано підняла брову.

- Це вам, - повідомила і безцеремонно розкрила послання. - Вам відмовлено, - сказала вдоволено, навіть не приховуючи переможної усмішки.

 

- Як так!? У них немає підстав! Я скаржитимусь лорду Ректору!

- Це навряд чи. Тут стоїть підпис самого  лорда Габріеля, - секретарка посміхалась, наче отримала запізнілий подарунок на День народження.

 

Я вихопила клаптик паперу і сама прочитала вміст: "У проханні категорично відмовлено. Ректор Королівської академії магії, лорд Габріель квод Ніргум".

Але чому!? Відвідувати Ріцу не мали права лише штрафники. А Габріель казав, що не вліпить мені догану...

 

Ображена і зла, я добралася додому. Мій погляд зачепився за червоний конверт на столі: новий розклад додаткових індивідуальних занять. Я тут же його розкрила і постаралася добре запам'ятати: раптом з ним знову щось трапиться.

 

Так, а наступне заняття у нас... Завтра! У вихідний!? О восьмій ранку!?

У відвідуванні Ріци, значить, мені відмовлено, проте тренування в суботу. Хіба я чимось прогнівила Габріеля? Ну, на наступному тренуванні я йому ще покажу! Щоб його клопи вночі покусали, гада...

 

Повернулася Ребекка. Дівчина була біліша крейди і погляд її був дивним, загальмованим, чи що. Він перескакував з предмета на предмет, але, можу присягнутися, що Бекка зараз не відрізнила б моє обличчя від чайника.

- Бекка!? Ти як? Що трапилося!? - я відразу сплела діагноста, а рукою намацала пульс на зап'ясті.

- Це кінець, Анно, - слабо простогнала сусідка.

- В сенсі?

- Я більше не зможу тут навчатись. І жити у цій країні. І на цій планеті.

- Тааак, - протягла я, хмурячись. - Справа в лорді Леї?

- Я чіплялася до нього, Анно, - погляд Бекки приклеївся до однієї точки на стіні і був нерухомим.

- Що робила? - перепитала я, не вірячи.

- Вчора, на індивідуальних заняттях. Спочатку все було, як завжди. Я скам'яніла і не могла впоратися з думками. Потім раптом стало так легко і весело... І я змогла не тільки відбити атаки, а й атакувала сама. До чого блискуче.

- Не сумніваюся. А далі?

- Далі був морок. Я загинула, Анно, загинула! Лорд Лей дивувався і радів моєму раптовому магічному прориву... Ти не уявляєш, який він гарний, коли сміється! А очі... Як світлішають і виблискують його очі! І... Я поцілувала його, Анно. Не просто чмокнула, а навсправжки. Як ні з ким до нього...

– І що він? - спитала тихо. Моє ж серце защеміло від співпереживання подрузі.

- А він... Спочатку застиг, сумніваючись, а далі відповів так... так ніжно-ніжно! І водночас пристрасно, бентежно. Це було чарівно. А потім... Потім відвернувся і сказав, що більше не зможе вести мої додаткові заняття. Мабуть, доручить мене лорду Габріелю... Мені ж стало погано, не лише морально, а й фізично, не знаю навіть чому...

 

– Це від вина, закляття так діє, – вставила я. - Вибач, продовжуй.

- Мене рвало, Анно. Всевидячий, який сором! Лей же доглядав мене, переніс до себе в кімнату, якимось відваром напував. Потім загорнув у ковдру і, як мале дитя, поклав спати до себе на ліжко. А сам пішов. Я ж не бачила його після цього. Насилу змусила себе піти на пари, і те, щоб хоч якось відволіктися.

 

Я обняла подругу і гладила по голові, втішаючи і нашіптуючи, що все налагодиться, що все буде добре. І я справді вірила, що все так і буде. У Ребекки так точно.

 

Тієї ночі ми знову заснули пізно. Говорили про те, про се, про дитинство, про надії та мрії.

- Він найкращий, Анно! - сонно прошепотіла Бекка, перебуваючи вже між сном та дійсністю.

- Так, Бекко. Спи, - я накрила подругу ковдрою, а сама дістала кинджал Габріеля.

 

Сон все одно втік, то хоч попрацюю.

Заснула вже під ранок, коли небо почало сіріти. І знову мені снилися бої та битви, кров, крики та дракони. Тепер я вже не сумнівалася, що причина дивних снів саме в цій зброї, а це означає, що клинок ще загадковіший, ніж я думала. Швидше б докопатися до його суті!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍