Кетрін Сі - Дозволь мені залишитися на ніч , Кетрін Сі

— Шоста ранку, — пошепки. — не проспала. 

Протираю очі й позіхаю, я анітрохи не виспалася, тепер цілий день буду ходити як зомбі. Залишається сподіватися, що літри кави, які я сьогодні вип'ю, допоможуть мені. 

 

Я вже виходила з квартири, коли мій телефон зателенькав. Дзвінок був з невідомого номеру. 

— Беатріс Шавальє слухає, — зачиняю двері квартири. 

— Бет, допоможи будь ласка.

— Клінтон? Що з твоїм голосом? 

— Прийшли якісь люди, вони погрожують нам. 

— Я скоро буду, ви у лікарні?

— Так. 

Цього мені ще не вистачало з самого ранку. Скоріше за все, це прийшли кредитори Сільвії, — хочуть отримати свої гроші. 

 

До лікарні я доїхала за досить короткий термін й за дві хвилини вже була біля палати Сільвії, яку охороняли двоє чоловіків. 

— Туди не можна, — зупиняють мене.

— Чому? 

— Не можна й все. 

— Тоді, я даремно принесла гроші, — одягаю сонцезахисні окуляри назад. — Піду я назад. 

— Почекай. — набирає чийсь номер. — Бос, тут якась дівчина принесла гроші… зрозумів. — завершує виклик. — Проходь. 

— Дякую, —заходжу до палати й помічаю ще трьох людей у чорних костюмах і одного у костюмі кремового кольору. 

Клінтон та Сільвія сидят на ліжку й трусяться. 

— Привіт. — вітається головний. 

— Скільки вона винна тобі?

— Вирішила відразу до справи перейти? 

— То скільки? 

— Сто тисяч. — чоловік має вигляд типового бандюги: золоті прикраси, купа золотих підвісок, золотий зуб. Одним словом — понти.

— Номер банківського рахунку. 

— Хлопці, — один з них дістав папірець і віддав мені. — Покажеш, що зробила перевод. 

— Звичайно.

Ввожу номер рахунку, перевіряю й відправляю гроші. Простіше буде віддати гроші цим йолопам, ніж вони продовжать переслідувати Сільвію. 

— Ось, — повертаю до нього екран телефону. — На цьому все?

— Так, — встає з ліжка. — Йдемо звідси хлопці…З вами приємно мати справу, — простягає мені руку.

— Йди вже. — ніяково прибирає руку і йде на вихід.

— Хто тебе кришує? — повертаюся до нього.

— Яке тобі діло? 

— Ніякого, — виходить. 

— Бет, — Клінтон обіймає мене. — Дякую, що прийшла. 

— Ви в порядку? — кивають головою. — Я рада. 

— Я поверну тобі гроші, Беатріс. 

— Сільвія, вважай ці гроші моїм подарунком тобі. 

— Хіба я заслуговую на подарунки? 

— Ні, — відповідаю чесно. — Проте, я вірю в те, що ти можеш змінитися й почати чесне життя.

— Дякую, Беатріс. 

Погляд жінки сповнений вдячності й болю. Її важко зараз, але з часом це мине, я впевнена. 

— Дякую, Бет. — Клінтон досі обіймає мене. 

— Вибач за те, що я сказала тоді тобі.. хоча я й сказала правду, але потрібно було не в такій грубій формі це висловити. 

— Я вже не злюся й розумію тебе. 

— Сходимо якось повечеряти разом?

— Як тільки я знайду роботу й зможу пригостити тебе, — відповідає Сільвія. 

— Гаразд, я запам'ятала твої слова. 

— Ти вже будеш йти? — помітив, що я поглядаю на годинник.

— Так, мені на роботу потрібно. 

— Ти ще прийдеш? 

— Не знаю, в мене багато роботи, не думаю, що буде час. 

— Гаразд, — знову обіймає мене. — Успіху тобі на роботі.

— Дякую. 

 

Вийшовши з палати я відчула полегшення. Все ж таки, мама казала правду: — “Пробачити – це відпустити ув’язненого і зрозуміти, що ув’язненим був ти.” 

Я стільки років ненавиділа Сільвію й бажала їй смерті, що не помітила, як сама стала йти донизу. Пробачивши жінку, я нарешті відчула полегшення. 

 

 

п.с. привіт котики :) вчора опублікувала першу главу нової книги "Дружина для мафіозі" (⁠•⁠ө⁠•⁠)⁠♡ тож, якщо вам цікаво, то можете перейти й переглянути її ❤️