Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

Дурепа, тупість наївна, надумала грати чесно… Треба було плювати на обіцянки і відразу все розповісти братові ще там, на скелях. Тоді вона могла б їх попередити, нехай через зраду, війна не залишає часу для честі, зате зараз вже точно пізно. Дракони все прорахували. І крильця їй якісно підрізали. Браслетик блокує будь-яку спробу магічного зв'язку. Штучку створювали явно людські маги. Ящірки швидше за все купили прикрасу в людей, втім це зовсім не важливо.

Так, які залишилися варіанти? Створити магічного вісника, нехай убогого, але літаючого? Та тільки швидкість у нього буде не більшою, ніж у звичайної птиці. І брат, напевно, не сидить на місці. Якраз через два тижні його вісник і знайде: «Здрастуй, братику, у нас тут війна невелика намічається, якраз сьогодні».

Ще й брата під удар підставила. Добрий «татко»… удружив. Перший маг, що з'явиться у наших землях. Зараза луската!

Вночі дівчина майже не заснула. Лише сонце завиднілося з-за краєчку гір, вона схопилася, вмилася, одяглася в просте коричневе плаття, під низ начепила штани, захопила з собою теплий плащ. В сумку сунула запасний одяг.

У коридорі було тихо. Риль заспішила вниз. Слуги, напевно, вже встали, і найвірніше місце, де їх можна знайти, — кухня. Слуги у драконів були примітні, а найголовніше постійні. Люди служили цілими сім'ями по п'ять-шість поколінь. Якщо і переходили, то тільки в інше Гніздо. Так що вірність до господарів у них прищеплювалася з дитинства.

Заспаний слуга попався Риль в коридорі на першому поверсі. Блідий вигляд дівчини з фанатично палаючими очима вразив бідолаху до глибини душі. Він спробував сховатися, але на його біду, коридор не мав бічних відгалужень. Та й Риль не збиралася відпускати його так швидко. Втім, слуга без заперечень доставив її до дверей кімнати Ластірана і навіть не відмовився приготувати кошик із провізією.

Перед дверима чужої спальні, причому чоловічої, Риль трохи пригальмувала, а потім холоднокровно забарабанила в двері — не час для делікатності. Господар спальні ознак життя не подавав. Що ж, принаймні вона спробувала.

Риль натиснула на ручку дверей, та слухняно відчинилися. Усередині панувала напівтемрява. З-під опущених важких штор ледь пробивалися несміливі промені ранкового сонця. Величезне масивне ліжко було застелене чорним. У Гнізді тяжіли до чорного кольору в інтер'єрі, і будинок виглядав би досить похмуро, якби чорний не розбавляли якимось кольором — найчастіше золотим. Ось і зараз золоті стовпи балдахіна надавали ліжку урочистий вигляд. Але Риль не звернула на них увагу. Дівчина відірвала погляд від шовкових простирадл і натрапила на уважний, трохи насмішкуватий погляд чорних очей.

— Кхм, — зніяковіло кашлянула, — з добрим ранком.

— З незвичайним, я б навіть сказав, з приємним ранком, — примружився дракон із задоволеним виглядом. — Ти і в моїй спальні…

— Досить, — гаркнула Риль, розуміючи, що ще трішки, і рум'янець видасть її з головою, — у тебе п'ять хвилин. Чекаю внизу. І будь готовий, можливо, ми будемо відсутні декілька днів.

— А дівчинка роздратована, — зітхнув Ластіран, коли прекрасне, але нервове створіння сховалося за дверима. І куди вона вирішила зірватися з раннього ранку?

Дракон швидко зібрався, наповнюючи кишені костюма різноманітними і необхідними предметами. З цією крихіткою можна бути точно впевненим, що прогулянка буде нелегкою. Кошель з монетами і камінчиками прибрав за пазуху. Піхви звично відтягнули пояс, метальні кинджали зайняли своє місце. Магія магією, але зброї ніколи не буває багато.

Накинувши на плечі плащ, Ластіран вийшов у двір. Вдихнув на повні груди ранкове повітря, посміхнувся до похмурої Риль. Батько вчора дав їй повну свободу дій, в безпечних межах, звичайно. Але може, варто просвітити дитину, що особисто їй нічого не загрожує, навіть якщо почнеться війна. Гніздо не дасть її образити, але і не відпустить. Причин залишити Риль в Гнізді знайти можна багато, але особисто Ластірану більше подобалася одна. Хоча доведеться докласти багато зусиль, щоб умовити дитину залишитися. Примушувати її силою не хотілося.

— І куди ми прямуємо? — дракон з ледачою грацією підійшов до Риль.

— Ти знаєш місто Терлістаг?

— Бував там, — скривився Ластіран, — гниле містечко. Не хотів би я там жити.

— Але побувати доведеться, — відрізала Риль, — зможеш мене туди доставити?

Дракон знизав плечима: куди завгодно, не питання. Відійшов у бік, завмер. Риль почекала хвилину, іншу, але дракон продовжував зображати з себе кам'яну статую, навіть не думаючи міняти подобу.

Не витримавши, підійшла ззаду, але Ластіран, не обертаючись, кинув: «Жінко, заради неба, не заважай вибудовувати портал, інакше замість твого Терлістага ми опинимося у відкритому океані».

В океані опинитися не хотілося, і Риль поспішно відійшла. Те, що дракони вміють відкривати портали, стало для неї повною несподіванкою. Це немов дізнатися, що улюблена собака вміє писати і читати. Якщо подумати, не так вже це і несподівано. Дракони не слабкі маги, і чому б їм не освоїти міжпросторове переміщення. Тоді стає зрозуміло, як саме вони розселилися по світах. Але виходить, що дракони можуть підтримувати зв'язок зі своїми родичами з інших світів. І чи війна з магами захопить тільки цей світ чи всі три? Від питань пухла голова, але відповіді доведеться добувати самій.

Глава 18

Місто дійсно справляло неприємне враження. Брудні вулиці, загиджена набережна, вода, повна сміття. Та й жителі відповідні. Хотілося відразу ж забратися звідси. Риль постаралася дихати рідше.

Будинок герцога їм показали відразу. Сірим велетнем він височів на головній площі міста. На подив, на самій площі було чисто і порожньо, хоча на сусідній вулиці щосили шумів місцевий базар, і доводилося буквально пробиратися крізь купи сміття.

Власній інтуїції Риль довіряла, хоча і не завжди до неї прислухалася, але зараз була з нею абсолютно згодна — сліди мага і драконів варто шукати в цьому будинку.

— Нам потрібно потрапити туди, — кивнула дівчина на герцогський будинок. Вони стояли в тіні на краю площі. Сонце припікало по-літньому, і на відкритому просторі було досить спекотно, особливо тим, хто надавав перевагу перелітам на драконі, а не переходу через портал.

Ластіран повернув до неї голову, окинув скептичним поглядом, в якому легко вгадувалося легке роздратування.

— Я, звичайно, не фахівець, але впевнений, тут стоїть серйозний захист.

— І не просто захист, — зітхнула дівчина, — всім захистам захист. Такий і на королівської скарбниці не ставлять.

— І все одно ти впевнена, що зможеш пройти?

Вона ще раз просканувала будинок. Все було зроблено незграбно і просто, але захисні лінії обвивали будинок щільним коконом. Не проскочиш.

У свій час Корін, як і будь-який хлопчисько, захоплювався військовими