Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

- Ваша Світлість, все готово, - поки я боровся із самим собою, до нас вже встиг підійти помічник мага, вказуючи на стабільний перехід, що зв'язав цю кімнату з Террією.

- Добре. Висуваємося, - махнув другові і ще двом хлопцям, які йшли разом із нами. Лікарів ми вирішили не брати, але група підтримки, яка розбиралася в земній зброї, нам була потрібна.

Опинилися ми в пустельній місцевості, де навколо був лише пісок та каміння. Що ж, хвала нашій природній терморегуляції, нам не доведеться потіти, інакше б ми згоріли під полуденним сонцем ще в перші півгодини після прибуття в безмагічний світ. А чи такий він безмагічний, як ми думали раніше?

Збережена драконяча кладка, Пробуджуюча, тепер ще й дикий дракон. Аж надто багато нестиковок із ранньою теорією. Але копати глибше я б не радив навіть найдопитливішим, ніс-то можуть і вкоротити, а разом з ним і інші кінцівки.

- Ви прибули, - до нас підійшов місцевий військовий, зустрічаючи новоприбулих іншосвітян. Із цим чоловіком я вже працював кілька разів і знав, що йому немає рівних у вмінні швидко і часто правильно ухвалювати рішення, мабуть, тому на таку небезпечну місію його і обрали земляни.

- Що тут у вас? - Я вже звично потиснув простягнуту долоню, давно переставши дивуватися умовностям серед чоловіків цього світу. Хоча їхні жінки разом зі своїми цілуваннями обох щік - це взагалі щось із чимось.

- За два кілометри від цієї точки розміщено ланцюг печер, нам вдалося загнати в одну з них "дикого", і тепер він час від часу намагається прорватися назовні, але до цього моменту в нас виходило стримувати звіра, - поки військовий доповідав обстановку, з його рації почулися голоси, вони щось кричали, а потім прозвучали звуки пострілів. - Ось, нова спроба прориву, але хлопці поки що справляються. Які у вас плани? Ліквідація? Як і йшлося в більш ранніх зверненнях, ми готові надати будь-який вид зброї, - я підняв палець догори, змушуючи чоловіка замовкнути, а сам спробував прислухатися до голосу стародавньої тварини. - Всі тихо, - гаркнув командир на своїх підлеглих і навколо мене запанувала справжня тиша, лише вітер доносив до мене відгомони звуків.

А потім я почув рев. Справжнісінький. Так реагує оскаженіла тварина, коли її намагаються загнати в капкан, і погоничам це практично вдається. У його голосі чулася неминучість.

- Ви можете передати першій хвилі, щоб вони припинили атаку? - Я подивилася на Бравоса Дейсбі, і той відповів мені здивуванням:

- Але ж дракон вирветься, - така ймовірність, звісно, була, тільки ось я сподівався, що дикий зможе трохи заспокоїтися до того моменту, коли ми з Ріаном опинимося біля печер.

- Не повинен. Мені просто потрібно три хвилини тиші. Абсолютної, - знаю що це складно, але ж можна спробувати?

- Добре, - відповів військовий, щось різко прокричавши в рацію. А за десять секунд все затихло, і ось тоді ми разом із другим радником кинулися до місця зіткнення, намагаючись у найкоротший термін подолати відстань, що розділяла нас із драконом.

У мене був план. Божевільний, практично нездійсненний, але якщо я не помиляюся, якщо всі мої домисли вірні, то мене можуть віддати під трибунал у рідному світі. Позбавити не тільки магії, а й крил. І все ж я готовий ризикнути, готовий узяти на себе всю провину, але дати шанс, не тільки нам, а й побаченому мною біля виходу з печери...

- Це Ірліан, Кверх мене бери! - Ріан майже кинувся вперед, але я його вчасно перехопив:

- Стій, придивися уважно, - я, на жаль, розгледів те, чого не помічав мій друг, - очі дикого були затягнуті шаленою поволокою, і в них вже не залишалося нічого від людини.

- Але як? Чому? І звідки він тут? - Звір прислухався до нашої з другим радником розмови і обережно почав висуватися вперед.

Він був виснажений магічно, був голодний і геть не розумів, як тут опинився, а ще я побачив те, чого не повинно було бути у дикого. У колишнього принца була присутня нитка. Крихітна така, ледь помітна, але вона була.

- Арррр... - і що мені тепер робити? Я не зможу його вбити, адже десь є ще й дракониця, яка може втратити свою істинну пару... Але чому я не бачив зв'язку тоді, в минулому? І що робити з тим, хто застряг у драконячій іпостасі, втративши можливість зробити зворотнє перевтілення? Кверх! Сюди б Мара... А що як це він відправив на Террію свого сина?

- Кір? Що робити? Він намагається вибратися назовні, але ж тоді дракон може полетіти, - вирвав із павутиння думок мене Ріан, і я спрямував на колишнього принца руку, використовуючи магію підпорядкування, щоб змусити тварину зробити крок назад.

Мені потрібен час, я хочу подумати і прийняти рішення. І якщо спочатку я був упевнений у своєму бажанні врятувати Ірліана, то тепер, коли я побачив перед собою лише звіра, моє завзяття згасло. Але нитка... Кверх!

- Отже, зараз я зроблю те, за що мене можуть позбавити крил, тому ти маєш знати заздалегідь, чим це все нам загрожує. Я хотів би, щоб ти пішов, але попрошу дати мені час, перш ніж ти повідомиш імператору про те, що трапилося, - зараз мені стало легше. Щойно вибір було зроблено, вся тривога пішла, залишаючи мені лише холодну рішучість.

- Кір, ти міг би не говорити загадками? І нікуди я не піду, а залишуся з тобою! А якщо ти спробуєш мене позбутися... - я полегшено видихнув, отримавши підтримку друга, і несподівано міцно обійняв його. - Слухай, це якось дивно виглядає з боку... Не те щоб я переживав, що про мене подумають земні військові, але... - ну а далі я просто розсміявся, відпускаючи всю наскочившу нервозність геть.

- Вибач, - легенько відштовхнув друга. - Я, якщо чесно, боявся залишитися сам на сам із проблемою, що виникла, - не знаю, чому мене так потягнуло на одкровення.

- Ти мене вже лякаєш. Це точно мій старий знайомий Кіріан, з яким ми пронеслися по всіх гарячих точках Діанії? З яких це пір ти встиг стати настільки емоційним? - Сам не розумію коли це сталося, але я однозначно зрозумів, що без друзів і їхньої підтримки буде складно, а ще без... Кверх! Геть дурні думки.